Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ніщо не забуте?

 

Ніщо не забуте?


9 Травня 2011 року… 66-та річниця Великої Перемоги. Іще четверо ветеранів не дожили до цієї річниці. Ідуть вони від нас у позасвіти, залишаючи для нас найдорожче – пом'ять про ті  переможні травневі дні 1945-го!
Нехай сьогодні буде тиша Хвилини мовчання… Згадаємо всіх поіменно. Це потрібно не мертвим. Це потрібно нам,  живим. Тиша Хвилини мовчання… Хай ніщо не заважає нам, сьогоднішнім, думати і згадувати тих, хто не поділить сьогодні з нами  радість і сонячний день дев'ятого дня травня 66-ої переможної весни. Ми звикли їх бачити старими і немічними. А вони ж були, як ми: складали екзамени, проходили практики, готували перші наукові роботи, кохали, поспішали жити, творити… Писали вірші. Якими свіжими є й сьогодні рядки Давида Канєвського, нашого студента і поета, і фронтовика: «Півнеба там тії весни на проліски розкришено»…  Ні! Вони були особливими, бо любили наш університет і нашу землю більше за власне життя…
Ніхто не підраховував, скільки їх не повернулося в Університет з бою. Але ось цей список на стелі біля актової зали називає імена тих, хто дійсно загинув смертю хоробрих. І Герої Радянського Союзу – Нескорена Полтавчанка, відмінниця нвчання, майбутній астроном Ляля Убийвовк. Вихованець хімфаку, що поліг, визволяючи рідний Харків Костя Курячий, писав сину рядки із окопів: «Сміливого куля боїться. Я був сміливим і мене не забуде народ…». Не забудемо?  Четвертокурсниця біофаку, молодогвардійка Шура Дубровіна разом із своїми учнями пройшла дев'ять кіл фашистських катівень… Такою і пішла у безсмертя. Не забудемо?
Це неправда, що стіни не пам'ятають. Пройдіться коридорами. О, ще як пам»ятають аудиторії  Петра Коржа і Бориса Райхцаума, Віктора Астахова і Василя Булаха, Аркадія Епштейна і Матвія Аронова, Віталія Мосенцева й Івана Гнідаша, Шуру Квітку і Зіну Голубєву, Лідію Березнікову і Павла Ковальова, Марка Чернякова і Валентина Александрова, Ростислава Бородаєвського й Івана Булаєнка, Володимира Макридіна і сотні інших наших колег… Еt nostra Memoria grata… І наша вдячна пам'ять… Доки наші серця б'ються.
НІЩО НЕ ЗАБУТЕ?


О.НЕРУХ, головний редактор.