Субота, вересня 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Et nostra Memoria grata

Був компетентним і демократичним

Леонід Григорович АВКСЕНТЬЄВ, покійний декан філологічного, вихованець Харківського університету, людина, готова простягнути руку допомоги будь-кому у скрутну хвилину. Філологічний факультет був його другим рідним домом. У 1998 р. Леонід Григорович відійшов у позасвіти.

Доц. М. І. Філон, кафедра української мови: «Він був талановитим керівником, вихователем, організатором науки, доклав великі зусилля для розбудови філологічного факультету, збереження та розвитку його наукових традицій. Як науковий керівник аспірантів, вдумливий і розумний педагог, він сприяв творчому зростанню здібної молоді, оновленню викладацьких кадрів на кафедрі та факультеті».

Проф. Ю. М. БЕЗХУТРИЙ, декан філологічного: «Леонід Григорович з 1975 до 1998 року працював деканом. Власноруч вручив дипломи майже трьом тисячам випускників. Людина дуже щира, доброзичлива. Жив своєю професією, віддавав їй весь свій час, пам’ятав імена багатьох студентів, знав їх досягнення і проблеми. Завжди намагався допомогти, піти назустріч. Звичайно, він дотримувався правил, але враховував обставини, в яких опинилась людина, коли була можливість звільнити студента від покарання, не вагаючись, робив це. Був демократичним деканом. До нього можна було зайти будь-коли, поговорити. Може, це було не дуже зручно для нього, але добре для студентів. Допомагав молодим науковцям потрапити до Будинку молодих спеціалістів. Леонід Григорович завжди дбав про те, щоб факультет постійно вдосконалювався, підвищував свій рівень. Він був компетентний у цьому питанні, досконало знав його, тому легко обирав правильний вихід з різних ситуацій. Коротко його можна охарактеризувати так: добрий, дбайливий, уважний до студентів та дбайливий і уважний до свого колективу. Звідси виростала компетентність, турботливість.»

Стіни альма матер і по сьогодні зберегігають енергетику всіх, хто тут навчався, працював, любив Університет. Вони пам’ятають і Леоніда Григоровича АВКСЕНТЬЄВА: його мову, поради, посмішку… Нам передають його любов до рідного дому.

…Знайомство з університетом у Леоніда Григоровича Авксентьєва почалося зі студентської парти. Він вступив до університету у 1958 році, закохався в нього і залишився тут назавжди. Пройшов майже усі щаблі професійного зросту і отримав звання професора, хоча докторську так і не захистив. Така честь була надана цілком заслужено, адже його вклад у навчальний, виховний процес не можна переоцінити. Причиною цього була колосальна працездатність Леоніда Григоровича. «Як викладач він був на своєму місці. Як декан зробив багато для факультету. Як проректор самовіддано працював, щоб університет не тільки не пас задніх, а й грав першу скрипку. Його відданість справі якнайкраще ілюструє випадок, який стався з ним на останньому році життя. Тоді він був керівником наукової роботи. Хоча взнаки давались проблеми зі здоров’ям, Леонід Григорович був присутнім на обговоренні. Студенти ставились до нього з повагою, називали «наш декан» - розповідає нам Ігор Вікторович Муромцев, професор кафедри української мови.

«Дбав про обличчя факультету. Жив ним. До декана приходили поділитися радістю від успіху, порадитись, як вирішити проблеми. Леонід Авксентьєв завжди розумів суть справи, поринав у неї. На жаль, він рано пішов з життя…» - додає завідувач кафедри української мови професор Калашник Володимир Семенович. – «У приміщенні цієї самої кафедри Леонід Григорович провів 20 років. Не можна заперечувати і його значний внесок у науку, а особливо у галузь фразеології. На його рахунку дослідження, присвячені творчості Стельмаха, Сковороди, Горького, Квітки-Основ’яненка, Шевченка. Був багаторічним редактором факультетського «Вісника» та збірників матеріалів наукових конференцій. За плідну науково-педагогічну діяльність Л.Г. Авксентьєва нагороджено орденом «Знак Пошани» (1981), Грамотами Міністерства вищої та спеціальної освіти СРСР».

Освічений, доброзичливий, турботливий…Гарний сім’янин, добрий батько та любkячий чоловік. «Для нього дуже важливою була родина. Він часто розповідав про свою дружину Олену Олександрівну, двох синів, онуків, про собаку Чарліка. Пам’ятаю його розповідь про цього спаніеля. Жив Леонід Григорович недалеко від залізниці. Кожного ранку о 5 годині проїжджав поїзд і будив Чарліка. Той починав гавкати. Тоді хазяїн прокидався і виводив свого собаку на прогулянку. А о 7 годині Леонід Авксентьєв приходив до університету. Також він любив розповідати про свій невеличкий дачний будиночок. Навіть на роботу приносив власноруч вирощені груші, пригощав нас. Вони були такі соковиті і смачні…» - продовжує свою розповідь Юрій Миколайович.

Леонід Григорович Авксентьєв передав і своїм дітям любов до науки, дав їм гарне виховання та освіту. Забезпечив усім необхідним.«Обидва його сини також закінчили університет. Дружина працювала в Каразінській бібліотеці» - каже Володимир Семенович.

Прекрасна людина з чуйним серцем… Так його згадують і згадуватимуть усі, хто мав честь бути знайомим з Леонідом Григоровичем.

С. ШКУРАЙ, А. ПУЗИРЬОВА, студентки.