Проклинаю війну!

Проф. П. В. ЗАРИЦЬКИЙ на час початку війни мав 13 років: «Війна застала мене підлітком. Ми жили в Пархомівському лісництві (Харківська область) і я закінчив шостий клас місцевої школи. Батько мій - Василь Тимофійович ЗАРИЦЬКИЙ працював завідувачем лісництва. Йому в той час таємно запропонували очолити партизанський загін. Родина звичайно про це не знала. А згодом батька викликали до військомату та забрали на фронт. Перед відправленням до Харкова, він завітав додому у військовій формі (це неначе був відволікаючий маневр для підпільників). З того часу ми не знали, де насправді батько: чи то працює на розвідку, чи то справді на фронті. Згодом нас з мамою та братом викинули з нашої квартири разом із усіма речами. Пам’ятаю, як я стояв на ганку, плакав, а німець підійшов, вдарив мене батогом і каже: кавалер працюй. У 1943 р. на фронт забрали брата. Уже після закінчення війни ми отримали дві похоронки. До того часу, звичайно, дуже чекали на своїх рідних… Брат загинув того ж 43-ого. А батько у 1944 в Прибалтиці.
Я проклинаю війну... Залишилися ми вдвох із мамою».

А. ЧАЛА, наш спецкор.