П'ятниця, листопада 17, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Люди. Події. Століття

Учитель – це вершина…


100-річчя від дня народження професорів Харківського університету, видатних ботаніків, сімейного подружжя, професори біологічного – Олександри Михайлівни МАТВІЄНКО та Юрія Миколайовича ПРОКУДІНА, відзначає університет у лютому. Спогадами про своїх Вчителів з нами радо ділиться професор Тетяна Василівна ДОГАДІНА, завідувач кафедри ботаніки.
- Тетяно Василівно, розкажіть, будь ласка, про свого Вчителя, Олександру Михайлівну.
- Починаючи з 1933 року життя Олександри Михайлівни назавжди пов’язалося з Харківським університетом – у 1936 р. вона закінчила аспірантуру (науковим керівником був А. А. Коршиков). Молода дівчина виявилася єдиною аспіранткою із 17, що витримала всі випробування. Вона стала єдиною ученицею великого науковця з дуже непростим характером. Саме у цей час відбулося знайомство Олександри Михайлівни з іншим аспірантом-ботаніком - Юрієм Миколайовичем Прокудіним. А в ніч під новий 1935 р. вони стали чоловіком і дружиною, пов'язавши свої долі на багато років. Із 1961 Олександра Михайлівна – професор, роком пізніше і до 1971 р. - завідувач кафедри нижчих рослин. Після захисту кандидатської дисертації "Водорості Журавлинного болота" і до початку війни (1937-1941) - період активної роботи, життя на одному диханні: щаслива сім'я, улюблена робота.
У 1960 р. Олександра Михайлівна успішно захистила докторську дисертацію "Золотисті водорості СРСР (виключаючи морські форми)". Пізніше був підготовлений (у співавторстві) визначник вольвоксових водоростей СРСР (1959). На початку 60-х рр. вона очолювала науково-дослідну роботу кафедри, а кваліфікованих кадрів катастрофічно не вистачалоло. Молода жінка-учений продовжувала плідно працювати як систематик і флорист, успішно поєднуючи наукову роботу з керівництвом кафедри та підготовкою кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру. Олександра Михайлівна завжди відрізнялася рішучим характером, швидкою реакцією на події, умінням виявити ініціативу в складних життєвих ситуаціях. Вона підготувала 8 кандидатів наук, а двоє з її учнів виконали і захистили докторські дисертації (ваша покірна слуга та А. Н. Крайнюкова).
– Така сила волі потребує постійної роботи над собою? Як же двоє видатних науковців змогли крізь усе життя пронести любов до науки та до один одного?
– Після закінчення у 1931 р. Херсонського інституту соціального виховання і роботи шкільним учителем Юрій Миколайович вступив до аспірантури НДІ ботаніки Харківського університету. Відповідно, усі наступні роки пов'язані з університетом – спочатку як аспіранта (1933-1936), наукового співробітника (1936-1939), пізніше - доцента (1940-1952), професора (з 1952). Упродовж 40 років Юрій Миколайович керував кафедрою ботаніки: із 1946 до 1971 - кафедрою вищих рослин, із 1971 до 1986 - об'єднаною кафедрою нижчих і вищих рослин. За участю вченого всього опубліковано близько 120 робіт, значна частина яких присвячена злакам. Серед них - обробка злаків для "Визначника рослин УРСР" (1965), "Визначника рослин Криму" (1972), "Визначника рослин Українських Карпат" (1977) і "Визначника вищих рослин України" (1987), який вийшов у світ під загальною редакцією Ю. М. Прокудіна.
Однією з найважливіших заслуг Юрія Миколайовича в Харківському університеті є виникнення нового, комплексного напряму у вивченні злаків з використанням різних методів дослідження.
Неможливо оминути й ставлення цієї людини до студентів. Усі його учні пройшли через польові практики і наукові експедиції з виконанням абсолютно самостійних наукових спостережень і обов'язковою наступною публічною доповіддю. Він завжди відрізнявся тим, що відразу надавав молодому фахівцеві самостійність у виконанні обраної теми, ніколи надмірно не опікаючи його. У той же час Юрій Миколайович уважно стежив за роботою і у разі потреби ніколи не відмовляв у підтримці. Під його керівництвом було захищено 10 кандидатських дисертацій, сім з яких присвячені злаковій тематиці.


О. КОСТІНА.