20 років незалежності!

Руслан ЗАБРОДСЬКИЙ, аспірант біологічного факультету: «Власне саме проголошення незалежності я не пам'ятаю – мені було всього чотири роки і я ходив до дитячого садку. Але я частково пам'ятаю кінець вісімдесятих: тоді відверто заговорили про соціально-економічні проблеми, які торкнулися майже кожної родини, як-от моєї. Проте найскладніші часи настали на початку дев'яностих, десь 1991-1994 рр.: у магазинах не було продуктів, хліб привозили лише в певний час, а моїй бабусі не платили пенсію. Якщо порівняти сьогодні й ті часи – це небо й земля.
Особисто я відчув незалежність, коли ввели нацвалюту в 1996-му: я розглядав портрети українських діячів на гривнях і цікавився, хто ж то на них зображений. Двадцять років для розвитку незалежної держави – це не дуже багато. Нехай кожне нове покоління українців вчить більш незалежну історію, без викривлених фактів. Нехай наступні покоління шанують тих, хто здобув для всіх нас незалежність. А головне завдання нашого покоління – продовжувати розвивати сьогоднішню Україну.
Я відчуваю себе українцем. Усі мої добрі друзі роз'їхалися по світу (Данія, Швеція, США) – у мене теж є така можливість. Проте я вважаю, що ми – діти України і первинні розбудовувати свою Вітчизну».

Пишаюся, що я українець

Доц. А. М. НЕЛЮБА, доктор філологічних наук: «Новину про проголошення незалежності сприйняв із радістю і якимось не відомим до того почуттям. Розумів, що в моєму житті така подія зумовить позитивні зміни (воно так і сталося). Пригадую, що в рідному університеті нам, студентам-філологам українського відділення, по-українськи викладали тільки мовно-літературні дисципліни.
Минуло двадцять років. Специфічних дисциплін (зразка історії партії, наукового комунізму, атеїзму) не стало. Ми отримали доступ до інформації про справжню історію нашої землі, нашої мови, до творів багатьох талановитих письменників, науковців, маємо можливості друкуватися в багатьох різноманітних наукових виданнях тощо. В університеті, в колективі почуваюся вільготно. І студент сьогодні розкутіший, хоча програє у здатності самостійно навчатися, у рівні підготовленості до сприйняття університетської освіти.
За цей час я виростив дітей Сергійка і Сашка, збудував дім, виростив сад... Маю чудову дружину Тетяну.
На жаль, за способом мислення ми здебільшого ще залишаємося в радянській соціалістичній республіці: у розв’язанні серйозних особистих і суспільних питань все ще надіємося на “генсека” чи “доброго секретаря обкому”, озираємося на Кремль, дозволяємо розпоряджатися нашими долями і долями наших дітей людям із сумнівними моральними постулатами і розумовими здібностями…
Про плюси і мінуси у наших двадцятирічних пошуках можна сперечатися. Але що б і хто б не говорив про нас, про нашу державу – пишаюся і гордий тим, що я українець».

Незалежність важко далася»

Проф. Ю. Г. ШКУРАТОВ, директор НДІ астрономії університету: «Двадцять років тому я займався наукою, був завідувачем відділу дистанційного зондування планет. На той час для людей вихід України із складу СРСР був болючим, бо рвалися родинні, економічні зв’язки. Я добре пам’ятаю, наскільки було складно на початку 90-х: зарплатню не платили, інфляція була шалена, деякі наші співробітники вимушені були просто торгувати на ринку. Тоді моя наукова група вижила тільки завдяки допомозі московських колег, ми жили на господарських грошах, домовленостях. Це забути неможливо. Сьогодні я точно розумію, що через той розрив наука дуже багато втратила, хоча, з іншого боку, якби була жива та держава сьогодні, нас би вважали маленькою університетською обсерваторією, а так нас вважають просто університетською обсерваторією. Як і двадцять років тому сьогодні держава вважає, що наука може почекати. Від цього, звичайно, наука дуже сильно втрачає. Позитивні моменти - ми стали більш відкритими, можемо багато їздити, публікуватися у престижних журналах».

Про 20-річчя незалежності України вислуховували А. КУТАС, А.ЧАЛА, наші спецкори.