П'ятниця, листопада 24, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Найпочесніша нагорода

Анна КУТАС, четвертокурсниця філологічного, відділення журналістики. володарка найпочеснішої нагороди університету – стипендії імені В. Н. Каразіна – відмінниця, староста, кореспондент університетської газети – Аня живе напруженим і дуже насиченим життям:
– Мої досягнення можна поділити на кілька категорій. По-перше, це навчання – уже протягом семи семестрів я навчаюся лише на «відмінно» і буду намагатися робити це і надалі. По-друге, це громадська діяльність – з першого курсу я обіймаю посаду старости групи ЛЖ–41. По-третє, це наука – я брала участь у двох наукових конференціях із журналістики у Львові (2009 р.) та у Луцьку (2010 р.), маю публікації.
– А ще студентський кореспондент газети «Харківський університет?.
– Ще з підкурсів я пишу до загальноуніверситетської газети «Харківський університет», а вже близько двох років обіймаю посаду кореспондента університетської газети – поєдную роботу і навчання. Та вміння працювати мені прищепити батьки ще з дитинства. Спасибі їм за це велике! В дитинстві я відвідувала музичну школу, курси англійської мови, плавання, танці... Мала доволі жорсткий графік, потрібно було організовувати роботу так, щоб усе встигати. Ця звичка перенеслася і в моє доросле життя. Також дуже важливо вміти розставляти пріоритети.
Лідером же я була завжди, щоправда в школі – неформальним. Університет – логічне продовження мого шкільного життя. Школу я закінчила із золотою медаллю. У п’ятому класі подивилися телепрограму «Вікенд» з Іриною Зінченко. І захворіла журналістикою. Тільки спочатку мені здавалося, що журналіст – це лише цікаві подорожі. Сьогодні довелося зняти свої «рожеві окуляри». Адже власне журналістика – це важка праця, як і будь-яка інша, а інколи – навіть і важча. Проте я зовсім не розчарувалася у своїй професії. Вона надзвичайно близька мені за темпераментом. Мені дуже подобається знайомитися та спілкуватися з новими людьми, а також бачити власні тексти на сторінках газет.
– Стипендія для тебе значне матеріальне заохочення?
– Це не стільки матеріальне заохочення, скільки престиж. Дуже приємно, навчаючись у Каразінському університеті, отримувати Каразінську стипендію.
– Твоє життєве кредо?
– Це слова М. Островського: «Життя треба прожити так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки…».


Із стипендіаткою спілкувалася В. ЖЕДЕНКО.