П'ятниця, листопада 24, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Його не вистачає всьому Університету …

Два роки тому, 28 листопада 2008 року, від нас пішов видатний учений, доктор соціологічних наук, професор, проректор університету, завідувач кафедри політичної соціології Навроцький Олексій Ігорович. Йому було всього 50 …
Вихованець Харківського університету - у 1982 закінчив відділення психології біологічного факультету, в 1990 – аспірантуру на кафедрі соціології. З 1999 року – проректор з організації навчально-виховного процесу, соціально-економічних та виробничих питань. Його помічником на цій посаді постійно була Галина Миколаївна Драпалюк. Разом вони працювали понад 10 років. Втрата Олексія Ігоровича стала для неї, як і для усіх, хто його знав, великим ударом: «Це була непересічна людина. Олексій Ігоревич – проректор постійно продукував нові ідеї, і, головне, втілював їх у життя. Йому належать багато соціально-економічних проектів… Я відчувала до нього глибоке почуття симпатії. І мені його дуже не вистачає».
…Його не вистачає всьому Університету. Його улюбленому Університету, для якого він робив все, щоб Каразінський, Харківський був провідним у державі.
Професор в Олександр ІвановичКізіло, завідувач кафедри методів соціологічних досліджень, так прокоментував внесок проректора в університетське життя: «Саме завдяки зусиллям проректора О.І.Навроцького університету вдалося досягти значного прогресу. Він розумів різницю між «грошовими» спеціальностями, і академічними. В Харківському університеті завжди пріоритет мали саме академічні науки. Олексій Ігоревич зі своєю командою зумів реалізувати задумане...»
Тісний зв’язок Олексія Ігоревича з університетом не випадковий. Його дідусь був академіком медичних наук. Батьки викладали в технічному університеті Харкова. Тож академічні традиції зберігалися і у його родині. Ще до вступу в університет Олексій цікавився наукою, прекрасно володів англійською, багато читав.
Всі, хто його знав і любив, і ті, хто просто спілкувався по-діловому, згадують Олексія Ігоревича як виняткову людину: надзвичайно відповідальний, дисциплінований, пунктуальний, розумний, тактовний, порядний – таким він залишився в наших серцях. Мислив системно, масштабно, міг спрогнозувати розвиток подій. Високо цінував справедливість, ніколи не кричав ні на кого, але вмів зробити зауваження так, що неодмінно хотілось виправитись. В його очах, постаті завжди відчувалась сила, рішучість. З першого слова співрозмовник знаходив у ньому всебічно розвинену людину, непересічну особистість.
– Над новими видами досліджень, вирішенням проблем міста, вивченням політичних процесів Олексій Ігоревич працював разом із Олександром Івановичем Кізіловим та Ларисою Володимирівною Філінською. Олександр Іванович поділився з нашою газетою спогадами про свого колегу:
– Ми з Олексієм Ігоревичем знайомі давно - з 1985 р. Тоді він був аспірантом. Перш за все, слід відзначити його уміння організовувати себе і оточуючих для досягнення поставленої мети. Він, безумовно, володів лідерськими рисами: пунктуальний, завжди тримав дане слово. Все обіцяне - виконував. Олексій Ігоревич мав всі риси, необхідні керівникові. Ставлення колег, студентів було-різне. Не можна сказати, що він був «хлопець-друзяка». Якщо людина його підводила, то Олексій Ігоревич тримався від нього на відстані Якщо на людину можна було покластися, то він завжди намагався допомогти, підтримати. Захоплювався Олексій Ігоревич літературою, творами мистецтва. Займався спортом, любив бокс, вболівав за збірну України з футболу…
Сім’я для Олексія Ігоревича завжди була на першому місці. Про характер батька, родинне щастя і стосунки з рідними розповідає його син, Навроцький Олексій Олексійович: «Він був людиною безмірної строгості і доброти, цінував справедливість. Мій батько ні в чому мене не обмежував, але сам його приклад не дозволяв мені виходити за певні межі. Для нього сім»я – це все. Уваги їй приділяв завжди багато. Завжди турбувався про маму, про мене… Батько завжди прагнув, щоб у нас було вдома комфортно, затишно…»
Особливе місце в житті Олексія Ігоревича займали друзі. Хто може краще розповісти про це, як не його одногрупники? Любов Миколаївна Яворовська так згадує однокурсника: «Вірний друг. Про такого друга може мріяти кожен. І по закінченні університету ми підтримували стосунки, Олексій Ігоревич завжди був готовий підтримати, допомогти… Він першим пішов із нашої групи. І так неможливо погодитися, що його з нами більше немає… Кажуть, що такі люди потрібні і на небесах…»
Завершити нашу невеличку історія про Олексія Ігоревича Навроцького хочу фразою професора Надії Петрівни Крейдун, декана факультету психології, якими вона охарактеризувала значення роботи проректора: «Дім – це не стіни, дім – це, перш за все, – люди. Він плекав у серці любов до своєї аlma мater, і сам мав відношення до цього серця університету».


С. ШКУРАЙ, наш спецкор.