П'ятниця, листопада 24, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Наша вдячна пам’ять… Людина-зірка

ВІД РЕДАКЦІЇ. 25 січня виповнюється 20 років, як трагічно під колесами тролейбусу на Сумській загинув незабутній Олексій Федорович ПЛАХОТНИЙ, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Харківського університету. Незабутня і неповторна особистість. Так його і згадують в його рідному університеті: колеги, друзі, його колишні студенти, і просто ті, кому пощастило слухати лекції професора. Він не просто навчав знанням, він власним прикладом навчав, як бути патріотом, громадянином, відповідальною людиною.
…Надзвичайно виняткова людина, чудовий друг та сім’янин, і скільки б він ще встиг зробити для Харківського університету… А доля вчинила з ним так несправедливо та жорстоко. І тоді, і сьогодні не віриться, що так неймовірно несправедливо трагічний випадок обірвав безцінне життя - тролейбус збив чоловіка, коли той повертався додому. Ніхто не міг в це повірити.
Проф. В. А. СВІЧ, найближчий друг Олексія Федоровича: «Не було і не буде більше в моєму житті такої прекрасної близької людини. Я давно його знав, ми разом навчалися, жили в одному гуртожитку, а потім продовжували дружити сім’ями. Він був такою людиною, яка завжди могла помітити та виокремити якусь справді розумну та вдалу ідею, тож залюбки підтримував подібні починання. Так, одного разу народився «день радіофізичного факультету». Ми стали його зачинателями, це було справді грандіозне свято з масштабним концертом. А потім усі інші факультети підхопили цю ідею. Сьогодні всі факультети також почали святкувати свій день заснування. Олексій Федорович був дуже доброю людиною. Його називали борцем за справедливість. І така його риса справді першою впадає у вічі. Він був прекрасним другом. Таким і запам’ятався! До останнього я не міг повірити в той нещасний випадок, навіть після того, як мені сповістили цю звістку декілька разів».
Василь Антонович і зараз контактує з родиною свого друга, підтримує зв'язок з його сином Юрієм.
Олексій Федорович завжди був оптимістом, готовим простягти руку допомоги, до нього постійно тягнулися люди. Аспірант, доцент кафедри філософії, доктор наук, професор, завідуючий кафедрою, автор книг і статей, учитель для студентів та аспірантів, яскравий лектор, виступи якого збирали повні аудиторії. Талановитий дослідник, він зробив істотний внесок у розробку найактуальнішої проблеми сучасної філософії – проблеми соціальної відповідальності. Під його керівництвом кафедра філософії Харківського університету була центром філософської думки на Україні. За свою трудову діяльність заслужений працівник вищої школи професор Плахотний був відзначений урядовими нагородами, користувався заслуженою любов’ю і повагою, авторитетом серед громадськості.
Проф. І. В. КАРПЕНКО, декан факультету філософії: «Я завжди з любов’ю та вдячністю згадую Олексія Федоровича. Моя поява в університеті пов’язана саме з ним. Я закінчив Київський університет, по суті, був тут чужою людиною. Коли ми з ним поспілкувалися, він прийняв мене на роботу, хоча я нещодавно приїхав в це місто і був ще молодим спеціалістом. Перші мої кроки становлення як викладача також пов’язані з Олексієм Федоровичем. Він двічі був на моїх заняттях, а це, можу вас запевнити, немало, після того виказував свої зауваження та побажання. Минуло два роки і він відправив мене в аспірантуру, за що я дуже вдячний. Пам’ятаю той день, коли сталося нещастя. Це сталося у січні 1991 року, ми з ним розмовляли десь о 5 або 6 вечора, а потім в рамках 7 – 8:30 це і трапилося. Я був одним із небагатьох, хто бачив його останнім. Олексій Федорович довгий час завідував кафедрою. Я згадую його манери, принципи і більшість з цих рис залишилися для мене школою: робота з колективом, те, як він цінував пунктуальність і такого ж ставлення вимагав від інших. Його лекції були справжнім дивом. Він читав курс філософії на радіофізичному факультеті і у нього завжди збирався аншлаг. Це був той професор, який заходить до аудиторії і починає читати лекцію без жодного папірця, цитуючи все на пам'ять. Вчений Плахотний займався темою, яка просто приречена на актуальність – тема відповідальності (відповідальність за себе і перед собою, відповідальність перед собою і перед іншими…), Він видав багато монографій, захистив докторську, можна говорити про філософську школу Плахотного. Багато аспірантів захистилося під його керівництвом. Ця людина могла багато зробити як керівник, викладач, вчений. На кафедрі пам’ятають про нього, в традиціях нашої кафедри розповідати про таких людей і не забувати».
Олексій Федорович до останніх днів життя залишався людиною доброю, чесною, відданою справі, щирою. Він був прекрасним батьком, турботливим дідом, надійним другом. Пам'ять про нього назавжди залишиться у серцях людей – близьких, і тих, хто з ним працював, хто в нього вчився. Як зірка, що погасла, а світло від неї зігріває нас ще довго-довго…


В. ДЕНИСЕНКО, наш спецкор.