Четвер, червня 30, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Особистості

Віктор Іванович АСТАХОВ

…Віктор Іванович народився 29 травня 1922 року в селі Маливо Коломенського району Московської області в родині службовців. Закінчив десять класів Коломенської середньої школи № 24. У вересні 1940 року став студентом історичного факультету Московського інституту філософії, літератури та історії, але невдовзі, у жовтні 1941 року, добровольцем вступив до лав Радянської Армії. У 1946 році, після демобілізації з армії, продовжив навчання в Харківському університеті на  історичному факультеті. Отримав диплом із відзнакою, почав навчання в аспірантурі на кафедрі історії СРСР. Достроково захистив кандидатську дисертацію на тему «Студентський рух в Харківському університеті напередодні та під час Першої російської революції (1895-1907)». Через два роки вийшла його монографія у співавторстві з Ю.Ю. Кондуфором і  цього ж року В.І. Астахова обрали доцентом кафедри історії СРСР. Так і розпочалася плідна 20-річна викладацька робота Віктора Івановича. Разом із цим Віктор Іванович працює: 1959-1961 рр. – секретар Харківського обласного комітету КП (У); з 1963 р. – проректор з навчальної роботи в Харківському університеті; з вересня 1964  – завідувач кафедри історіографії.


Перша в Україні подібна кафедра. А далі був випущений один із перших підручників з історіографії та історії СРСР, автором якого став Віктор Іванович. Людина енциклопедично освічена, Віктор Іванович був людиною відкритою, усміхненою, доброю, розумною, благородною. На першому місці, в душі, у нього ЗАВЖДИ був Університет. Це була  абсолютно університетська людина.  Пам’ятав кожного. Заходив «у гості»! Пам’ятаю, як до переповненого приміщення  редколегії-редакції університетської газети «Харківський університет» у 12 корпусі третього поверху відкрилися двері і зайшов «у гості»  САМ АСТАХОВ…: «Дівчата! Ой як тісно ви тут мешкаєте! А ну, Оленко, біжи до центрального корпусу до аудиторії 2-51 і оглянь нове приміщення редакції! Так вирішив ректорат, що негоже редакції УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ газети працювати десь, що й не відшукаєш!...»… І таким турботливим Віктор Іванович був у всьому, що торкалося УНІВЕРСИТЕТУ!


Був у Віктора Івановича  геніальний девіз: «Робиш - не бійся, боїшся - не роби». Це Віктор Іванович очолив перший студентський будівельний загін  Харківського університету на Цілину. І сьогодні у Казахстані живе і процвітає вулиця імені Харківського університету, де будували житлові будинки бійці СБЗ із Харківського університету….

Авторитет і повага у громадськості у Віктора Івановича був величезним. У травні університет відзначав 50-річчя свого першого проректора, а вже через місяць у червні Віктор Іванович Астахов завершив свій життєвий шлях. Похорон проф. В.І. Астахова перетворився на величезну маніфестацію. Очевидці стверджують, що щось подібне було лише, коли місто прощалося із знаковим ректором УНІВЕРСИТЕТУ І.М. Буланкіним. А вже  у 21 ст. – мера міста Г.А. Кернеса… Здавалося, все місто прийшло попрощатися з Віктором Івановичем.

…Ми відкриваємо рубрику до 100-ліття великої університетської людини. Просимо всіх, хто пам’ятає незабутнього Віктора Івановича Астахова, надавати свої тексти.

О. НОВИКОВА.