Четвер, березня 28, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ексклюзив

 

Академік І. Є. ГАРКУША: «Відтворюємо Сонце в лабораторіях»

Майбутнє - за плазмовими станціями

ВІД РЕДАКЦІЇ. Десять вчених з Харкова обрані академіками і членами-кореспондентами Національної академії наук України. Таке рішення було прийнято на сесії загальних зборів НАН України від 26 травня 2021 року. За підсумками таємного голосування всього обрано 30 академіків, 73 члена-кореспондента та 27 іноземних членів НАН України. Зокрема, академіками обрано трьох харків’ян: серед них – І. Є. ГАРКУША – заступника  генерального директора з наукової роботи ННЦ ХФТІ,  завідувача кафедри прикладної фізики та фізики плазми навчально-наукового інституту «Фізико-технічний факультет. Газета «Харківський університет» не могла пропустити осторонь таку визначну подію та яскраву новину. Адже шлях ученого - від студента фізтеху до академіка – це шлях професійного успіху – ЦЕ ГОРДІСТЬ КАРАЗІНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ!

 

Родом зі Слобожанського Люботина, закоханий у фізику, він колись і сам того не усвідомлюючи, зробив вірний доленосний  вибір, обравши славетний фізтех Харківського університету як  першу освіту, а потім і як кар’єрний шлях. І сьогодні Ігор Євгенійович живе і працює в П’ятихатках: історія  з перших вуст.

П’ятихатки дещо нагадують Кембридж, але у Харкові. П’ятихатки були створені в далекі 50-ті роки. Тут ціла епоха творчості фізиків, дух науки видатних вчених -  Л.Ландау, А.Вальтера, О.Лейпунського, Н.Бора, К.Синельникова, на честь яких тутешні вулиці носять назви. Тут розщеплювали перший атом, і як доказ цьому ось цей високий пам’ятник-стела з кулькою бронзового літію у підніжжя посеред стежки, якою студенти щодня прямують до навчальних корпусів. Судячи із жвавих обличь студентів, які щохвилини з нами віталися, доки ми розмовляли із академіком про насущне, вони всі одне одного добре знають в обличчя, щиро усім задоволені! Тут панує реальна атмосфера взаємоповаги, розуміння та підтримка на всіх рівнях: першокурсник-професор-випускник! А ще Ігор Євгенійович персонально для каразінської преси провів чудову екскурсію П'ятихатками, розповів те, що не прочитаєш в жодній книзі...

- Ігорю Євгенійовичу, Вас обрано АКАДЕМІКОМ серед кращих претендентів-науковців зі всієї України,  які дороги Вас привели до НАН України, кілька слів про механізм обрання? Розкажіть як зустріли цю новину?

- Процедура обрання академіків та членів-кореспондентів НАН України вироблено багаторічною, понад 90 років, практикою. У загальних рисах вона базується на принципах, спільних для наукового співтовариства багатьох країн світу. Отже, спершу Академія об’явила перелік вакансій, потім затвердили вчених, які зробили видатний внесок у розвиток відповідних напрямів науки. Членами-кореспондентами НАН України обираються вчені, які збагатили науку визначними здобутками. На основі конкурсного відбору при процедурі обрання вчених до складу НАН України лежить експертна оцінка наукових досягнень кандидатів за сукупністю таких загальновідомих критеріїв як перелік, характер, зміст та рівень наукових праць, інших результатів в науково-технічній діяльності. Відзначу демократичність, ліберальність процедури реєстрації, інформаційну відкритість цих виборів і наявність часу на роздуми - між голосуванням в відділеннях і загальними зборами – все це робить вибори в НАН України максимально демократичними. Звичайно, приємно коли тебе та твою роботу так високо цінують. Звістку, що мене обрано академіком відділення ядерної фізики та енергетики НАН України зустрів спокійно, бо вважаю, що це не тільки персональні преференції, це ще й данина поваги та результати досягнень усього колективу, який я очолюю, зокрема фізики плазми.

- Хто такий, на Вашу думку, академік?

- Академіків за статусом повинно бути не більше 200 на всю Вкраїну, вдвічі менше ніж депутатів, зазвичай, вони представляють всі галузі природничих та гуманітарних наук. Фактично Академія охоплює всі сучасні тренди, напрямки розвитку науки України і в кожному з цих напрямів є дійсно серйозні експерти, які досі знаходяться, не зважаючи на економічно скрутне становище держави, на передовій науки.

- Перша освіта дає знання, платформу. Тому Ви і обрали фізтех Каразінського?

- Родом я з Люботина. Батьки – службовці, мати працювала інженером-конструктором, батько – у Науково-дослідному інституті «Гіпросталь», добував чорну металургію, дядько був професором ХПІ, відомим фахівцем турбінобудування. Звичайно, інтерес до фізики розпочався зі шкільної лави Люботинської гімназії №1, тоді я цікавився і фізикою, і астрономією. Але вирішив зупинитися на фізиці плазми, адже плазма це речовина, яка домінує у нашому Всесвіті, зокрема структура сонця – це і є плазма. Ця тема мені завжди була цікавою, і коли я обирав освіту, професію, опирався на авторитет закладу. Знайомі мені тоді порекомендували фізтех Каразінського, де якраз готували фахівців з нових областей фізики. В часи Радянського Союзу, в часи моєї юності, фізиками, які робили атомну, водневу бомбу, захоплювалися, вони були героями. Країні були потрібні науковці. Це надихало, мотивувало.

- Знакові особистості  Харківського університету?

- Професор Володимир Іванович Тєрьошин – мій науковий керівник кандидатської та докторської дисертації, член-кор. НАН України - саме він надав мені той поштовх в науці, який став визначальним. Бо дуже важливо, коли ти починаєш займатися якоюсь справою бути на передовій, а не десь на окраїні, на віддалених кутках. Дуже важливо одразу робити перші кроки в оточенні міжнародних фахівців, на міжнародних конференціях, коли можна обговорювати свої наукові доробки якраз на передніх флангах науки. Якщо цього не відбувається, бажання займатися наукою може згасати.

- Як заохотити/запалити молодь працювати над собою в освіті та науці?

- Одному окремому професору чи вчителю дуже важко лише своїм прикладом заохотити учня вивчати ту чи іншу дисципліну. Треба пам’ятати, що наука обслуговує економіку і саму державу. Перш за все, держава має бути орієнтованою на науковий прогрес, на нові галузі, а не суто на сировинний сегмент. Як ми бачимо, країні вдається розвивати ІТ-індустрію, і тому дуже багато українців затребувані у всьому світі в якості ІТ-спеціалістів. Я веду до того, що молодь можна зацікавити новими технологіями та галузями. Ось, погляньте, ми проходимо повз церкву, покрівля якої блистить, неначе в золоті. Так от, ці «золоті» куполи – насправді вкриті шарами нітрид титану. Ці відкриття були зроблені в Харкові, це також плазма, це нанесення покриттів відповідними технологіями. Це все зовні, але такими ж технологіями можна робити більш міцнішими свердла, покриття лопаток турбін, двигуни літаків, танків вдосконалювати різноманітні інструменти. Узагалі, тема розробок поверхонь військової техніки, автомобілебудування містить велику частка наукових High-Tech розробок, захищених патентами. Але для цього, щоб молодь бажала це вивчати, потрібно щоб це було розвинуто в державі.

- Фізика та бізнес: як їх поєднати?

- Це питання завжди органічним чином вирішувалося. Є фундаментальна наука – її завдання отримувати нові знання, на основі цих знань можуть бути побудовані різні технології, які знайдуть практичне застосування. І це вже прикладна наука. Одне без одного існувати не може. Не можна закінчити університет, якщо ти не пройшов середньої школи. Ейнштейн вдало це поєднував, він займався фундаментальною наукою і жив за кошти патентів різних винаходів. Був великим фахівцем у сфері патентування, чим вдало і заробляв. Так само Майкл Фарадей, Едісон. Академік Алфьоров зробив великий внесок у винайдення мобільних телефонів, за що отримав Нобелівську премію. Не обов’язково фундаментальна наука має сама на себе заробляти. Це скоріш за все окремі випадки, аніж традиція. Мають бути стартап-компанії , які впроваджують наукові розробки. Так робиться у всьому світі. До прикладу, Оксфорд має розвинену систему впровадження фундаментальних наукових розробок вже в промисловість. «Oxford Medical», «Oxford Instruments» – відомі фірми спін-аути/спін-офи Оксфордського університету, які якраз були засновані його аспірантами, професорами, пост-доками.

- Ігорю Євгенійовичу, чим саме Ви займаєтесь, і які глобальні розробки впроваджуєте?

- Я займаюся фізикою плазми, за цією спеціальністю мене і обрали академіком. В класиці є чотири стани речовини, плазма – серед них найбільш енергетично потужний стан, а найпрохолодніше – тверде тіло, де атоми знаходяться в решітці. Такі технології: поєднання плазми з твердим тілом роблять дива з матеріалами, тому більшість технологій – плазмових. За ними, на мою думку, – майбутнє. Про Сонце годі і говорити! Усе, що ми маємо на Землі – наше життя, нафта, вугілля – це все законсервована Сонячна енергія. Навіть знаходячись на відстані 100 млн. км., Сонце підживлює все навколо. Максимальна величина, яка до нас доходить від Гарячої Зірки біля 10 кіловат на 1 метр квадратний, якщо ми ставимо фотопанель. Людство завжди цікавилося, як би відтворити маленьке сонце в своїх лабораторіях. Саме цим ми і займаємося. Найгірший варіант підкорення Сонця людиною – це зброя, воднева бомба, а вже в контрольованому вигляді – це джерело енергії, яке може опалювати наші будинки. Це недешева енергія в нинішньому варіанті. Наразі у Франції міжнародною спільнотою будується проект ІТЕР – в який ми входимо опосередковано через Євросоюз. Перша плазма датується на 2026 рік, це буде перша термоядерна станція яка вироблятиме 500 мегават сонячної енергії. Безпечна на відміну від ядерної електростанції. Це зелена енергія без СО2, це енергія стратегічна, це енергія, яка може забезпечити десятикратно зріст енерговидобуду. Жодна станція, крім атомних та плазмових, не буде спроможна виробляти таку потужну силу енергії.

- Яка роль, яка частка українських вчених у проекті ІТЕР?

- Не домінуюча, але видима. Є досягнення, якими можна пишатися. Ми є членами цієї міжнародної спільноти, зокрема з 2017 року Європейської програми «Євроатом». Я є головою цієї української ланки досліджень «Євроатом». Вже створено UNITE, який координує всі термоядерні дослідження, як наукові, так і освітні програми. В цьому напрямку працює три академічних інститути – ХФТІ, Київські інститут ядерної фізики та інститут теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова та три провідні університети країни – Каразінський, Тараса Шевченка і Львівська політехніка. Окрім того, Каразінський університет є членом FUZINET – це освітня компонента «Євроатому», що надає безліч переваг. По-перше каразінські дипломи бакалаврів, магістрів, Ph-d, визнаються в будь-якій країні світу, наші випускники завжди затребувані. По-друге, Брюссель, у вигляді Європейської комісії сплачує половину видатків, які фізтех вкладає у підготовку фахівців, зокрема кандидатів наук з фізики плазми. Платяться стипендії, оплачуються частково відрядження. Я не знаю іншого прикладу в жодному університеті, коли нам платять за те, що ми просто готуємо фахівців без будь-яких на те умов. Отже завдяки цій програмі Каразінський – знайшов себе в освіті, а ХФТІ – в науковій складовій. Зараз на фінальній стадії приєднання проект «Горизонт Європа», що також дає нам можливість їздити у відрядження та працювати на провідних установках світу – це і Джетт Такамак в Оксфорді, Аксдек Апгрейд біля Мюнхену, Вест у Франції, Must у Великобританії тощо.

- А чим Харків, натомість, може бути корисний світовій науковій спільноті?

- У Харкові є дуже потужна школа теоретиків, в тому числі, і у Каразінському університеті. Академік М.О. Азарєнков, професор І.О. Гірка – приклади видатних теоретиків-фізиків. Що стосується експерименту – тут маємо проблеми. Університету важко підтримувати діяльність таких великих установок, які мають інші країни, бо це кошти не на освіту, а на Research. Позаяк НАН України, на жаль, має скромне фінансування. Тому нам залишається співпрацювати між собою – ХФТІ та фізтех - теоретично-практичний тандем - та шукати можливість працювати на провідних установках, приладах, лабораторіях інших університетів світу. Отож, наш харківський науковий центр, що дістався ще у спадок від радянської науки - це і є та нацлабораторія по типу Берклі у США, яку треба зберігати та примножувати новими технологіями.

 

ЩИРО ВДЯЧНА академіку за витрачений час та часточку душі, за неймовірно цікаву екскурсію П’ятихатками та натхненну розповідь про дослідження, технології, можливості...  Тепер я переконана, допоки є такі віддані роботі, як каразінські вчені, люди, доти і буде рухатися наука і життя!

Ліна ТИМАРСЬКА.