П'ятниця, травня 20, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ніщо не забуто!

Одна сім’я у вирі Великої Вітчизняної

15 травня цього року вона відсвяткувала свій 91-ий день народження. Моя прабабуся - Анна Макіяк (в дівоцтві Штефурак). Їй було тоді 11 років. На щастя, вона та її батьки, двоє сестер та брат пережили війну. Доля в горі спіткала її майбутнього чоловіка. А бабуся Анна: розповідає, пригадує - несе в собі пам’ять про минуле та передає нам – молодому поколінню.


В селі Грушка, Тлумацького району, Івано-Франківської  області у Василя і Анни Макіяків життя складалося як у пересічних селян. Троє дітей ‒ Марія, Іван та Коля, домашнє господарство, мир і злагода в сім’ї. Проте одна бомба, скинута німецьким бомбардувальником на сарай у подвір’я Макіяків, перетворила будівлю на уламки, а 22 із них забрали життя…   Чоловік Василь помер від сухоти, яку у воєнних реаліях того часу  не змогли подолати. Мій одинадцятирічний прадід Іван, його старша сестра Марія  та молодший брат Микола залишаються сиротами у розпал війни. Родичі годували, ночували у сіні. Хату ж бо розбомбили. Найстаршу Марію, якій було 16-17 років, разом із майже 2,4 мільйонів молодих людей  насильно вивезли до Німеччини – там, голодні та холодні, вони батракували на німецькі родини. Багато остарбайтерів не змогли пережити неволю. Не всі змогли повернутися додому,  коли  Радянський Союз переміг нацистську Німеччину і приклав зусилля для повернення українців в СРСР. Марію врятувала бездітна полячка….  Мій прадід Іван залишився сам у часи війни. Працював за їжу, пережив важкі роки. В 17 років одружився на Анні Штефурак, вони побудували будинок та народили 3 дітей, серед них і найстаршу - мою бабусю Марію 1950-ого року народження. Через багато років Іван знайде свою сестру Марію, звернувшись до «Червоного хреста». Українка залишилася в Польщі, вийшла заміж за литовця Олександра Фалєєва та народила чотирьох дітей ‒ Елю, Локадію, Яника та Олега. Ми ї досі тримаємо з ними зв’язок.

В.ПАМ’ЯТНА, першокурсниця.