Вівторок, травня 24, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ніхто не забутий!

 

Ми пам’ятаємо

ВІД РЕДАКЦІЇ. З нагоди  80-річчя  початку Великої Вітчизняної війни  - 22 червня 1941 р. - “легендарної” дати в історії України  - до редакції від членів університетської громади надійшла значна кількість листів-спогадів про саме  цей день в нашій історії: о четвертій годині ранку гітлерівська Німеччина віроломно і зненацька напала на Радянський Союз. 80 років – більше людського життя! А пам’ять жива у кожній  українській родині… Цю сторінку написали студенти різних курсів відділення журналістики.


…Серед мільйонів людей, які пройшли дорогами найстрашнішої війни в історії людства,  був і  МАРЧЕНКО Григорій Степанович - мій прадід.  Фото,  яке Ви бачите, зберігається у сімейному фотоальбомі моєї мами Наталі, бо це прадід з її боку. Мама мені розповідала, що дід пройшов всю Велику Вітчизняну війну. Дійшов до самого Берліна!!! Григорій Степанович мав п’ятеро дітей – і всі сини. Один із його синів –  мій дід Юрій, який і є батьком моєї матері. Я знаю з живих  лише свого дідуся Юрія. Онуків у прадіда Григорія  було також п’ятеро.

…Вже вісімдесят років минуло з того моменту, але пам’ять залишається вічною. Мій прадід народився 1 грудня 1913 року у Херсонській області, Бориславському районі. Пішов на строкову службу ще 20 травня 1938 року. Мав військове звання  майора. Пройшов крізь біль, сльози, кров. На жаль, про детальний його бойовий шлях мені мало  відомо, але мій прадід на свої очі бачив, що таке ВІЙНА, був у епіцентрі цього пекла.  МАРЧЕНКО Григорій Степанович мав  такі нагороди: орден Червоної Зірки (28.04.1943), медаль “За оборону Кавказу”(01.05.1944), медаль “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.”(09.05.1945), медаль “За бойові заслуги”(15.11.1950), також ще один орден Червоної Зірки(26.10.1955). Я тримала в руках ці визначні нагороди, і фактів мені достатньо для того, аби пишатися своїм прадідом. Але я маю щастя спілкуватися  зі своєю бабусею. Вона проживає у Херсоні  - моєму рідному місті.

Ліза ДЯЧЕНКО, другокурсниця  заочного відділення журналістики.