П'ятниця, березня 29, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Лауреати Нобелівської премії з хімії

(Університет Делавара, США), Ей-Їти Негіши (Ун-т Пердю) та Акіра Судзукі (Ун-т Хоккайдо), обидва з Японії. Отримали вони цю премію «за каталізовані паладієм реакції крос-сполучення». Одночасно Нобелівський комітет дав роз’яснення цьому вельми короткому та професійному формулюванню – «за розробку нових більш ефективних шляхів сполучення атомів вуглецю щодо синтезу складних молекул, які зможуть зробити кращою наше повсякденне життя». Це пов’язано з тим, що три групи реакції, що носять ім’я цих вчених, дуже швидко увійшли в практику хіміків і технологів та стали вельми необхідними для синтезу великих і складних молекул сполук, що знаходять своє місце в фармації і медицині (для створення нових субстанцій для лікарських препаратів), в полімерній хімії, при отриманні сполук з новими фізико-хімічними властивостями, і т.ін., і т.п. Але перш ніж розпочати розмову про суть їх відкриття, я хотів би навести деякі історичні факти.
Почнемо із засновника цієї премії, яка у наш час є найбільш престижною міжнародною премією. Альфред Бернхард Нобель народився 21 жовтня 1833 р. у Стокгольмі. Його батько - Іммануіл Нобель – був талановитим винахідником і одночасно промисловцем, який впроваджував власні патенти. Але нещасний випадок – пожежа, що зруйнувала усе його майно у Швеції, змусила його переїхати до Росії у Санкт-Петербург і розпочати все заново. За декілька років він зумів відновити свій бізнес, однією із частин якого були вибухові сполуки. Він надав своїм синам добру освіту. Наприклад, Альфред знав усі головні європейські мови, у 17 років побував у багатьох країнах. Але за думкою деяких істориків, він би мабуть не досяг тих піків своєї слави та могутності, якби на його шляху не трапилась нещасна любов. У його 17 років від нього відвернулася кохана дівчина – його перша любов. Деякий час він відходив від цього величезного нервового струсу, а потім усіх, і перш за все, батька, який понад тиждень не відходив від його ліжка, поразив своїм бажанням і цілеспрямованістю до навчання. У цей час головним об’єктом його інтересів стали вибухові речовини, а серед них – тринітрогліцерин, якій був відкритий італійцем А.Собреро і рекомендований як лікарський препарат для сердечників.
Тринітрогліцерин – дуже небезпечна вибухова рідина, яка при незначному порушенні правил безпеки здатна зносити у повітря склади і будівлі. Один такий вибух стався на заводі А.Нобеля (загинуло декілька робітників і молодший брат Еміль; батька від цієї події розбив параліч), ще декілька вибухів відбулися на підприємствах Нобеля в інших країнах. Виробництво трінітрогліцерину було заборонено. Однак Альфреда і це не зупинило, він почав шукати, яким чином можна зробити цю речовину більш безпечною. І знайшов таки вихід – створив новий композит – тринітрогліцерин з кізельгуром (додаткові назви - діатоміт*), інфузорна земля**) – природний, дуже поширений пористий мінерал). Кізельгур, перш за все, твердий, поглинає велику кількість тринітрогліцерину, після чого легко пластифікується і вибухає тільки під впливом детонаторів, які Альфред сам розробив і запатентував раніше. Подальше життя Альфреда Нобеля довело всьому світу, що він не лише талановитий дослідник, але й дуже успішний бізнесмен. Наприкінці свого життя він став найзаможнішою людиною світу. І хоча основну частину його доходів давали підприємства з виготовлення вибухових речовин, він був дуже активним поборником їх застосування у мирних цілях, що і обумовило зміст його заповіту, де головним було створення на базі його майна преміального фонду для заохочування вчених, видатні роботи яких ідуть на користь усьому світу. Цікаво, що нестандартний зміст заповіту А.Нобеля, як і все його життя, викликало довгі суперечливі (навіть скандальні) почуття як у його родичів і співпрацівників, так і верховних урядовців і правителів багатьох країн (перш за все, Швеції). Але воля Нобеля перемогла і після його смерті - з 1901 р. Королівська академія наук у Стокгольмі щорічно присуджує Нобелівські премії (у тому числі і з хімії).
За ці роки премію з різних галузей хімії одержали 160 вчених (одноосібно або у 2-х – 3-х), з них 28 – виключно за органічний синтез (16 премій). Ці цифри приблизні, бо дуже важко буває іноді відокремити роботи в цій галузі від робіт у біоорганічній, полімерній, фізичній та інших розділів хімії, де головним об’єктом дослідження є органічні сполуки і їх особливості. І зараз серед претендентів-фаворитів було досить славетних прізвищ вчених, що працюють у суміжних областях хімії. Мені, як хіміку, що віддав цій спеціальності все своє творче життя, особисто приємно за нашу хімію.
Органічна хімія – це, на мій погляд, найяскравіша область хімії, вона найближча до живої природи, а через біоорганічну хімію з нею тісно пов’язана. В ній працюють ті ж самі закони (тільки виключно об’єктивні), що й в людському середовищі: і тут, і там створюються і розпадаються зв’язки, виникають нові більш-менш життєві сполуки, їх спільноти (комплекси і молекулярні агрегати) і таке ін. Органічна хімія – це хімія сполук Вуглецю (найперша її класифікація). І хоча вона давно вийшла за рамки цього визначення, але утворення нових С-С зв’язків завжди було і залишається першочерговим її завданням. Зі школи вивчають реакцію Вюрца (взаємодія галогеновмісних вуглеводнів з металевим натрієм), електросинтез Кольбе (на основі солей карбонових кислот) і цілу низку інших реакцій, що ведуть до утворення одинарного, подвійного або потрійного вуглець-вуглецевого зв’язку. З появою Нобелівської премії її декілька разів надали за розробку методів цілеспрямованого створення таких зв’язків: за відкриття реактиву Грин’яра (премія 1912 р. автору), за відкриття і розвиток дієнового синтезу (премія 1950 р. О.Дільсу і К.Альдеру), за дослідження в галузі механізмів хімічних реакцій (премія 1956 р. М.Семенову і Н.Хиншелвуду), за відкриття ізотактичного поліпропилену (премія 1963 р. К.Циглеру і Д.Натту), за видатний внесок у мистецтво органічного синтезу (премія 1966 р. Р.Вудворту), за розвиток теорії і методології органічного синтезу (премія 1990 р. Е.Корі), за внесок у хімію вуглецю (премія 1994 р. Д.Ола), за внесок у розвиток методу метатезиса в органічну хімію (премія 2005 р. Р.Граббсу, Р.Шроку і І.Шовену). Є багато хіміків-органіків, які отримали цю премію за роботи, що були виконані в галузі біоорганічної хімії або на межі з іншими науками, але теж містили оригінальні дані про створення нових С-С зв’язків.
Хіміків-органіків не дивують і не лякають багатокомпонентні процеси, коли послідовно виконується понад 10-15 стадій. Особливо тоді, коли ідеться про синтез важливих природничих сполук або лікарських препаратів; за деякі такі дослідження надавалися різні премії, у тому числі і Нобелівські (одна з перших – Г.Фішер – 1902 р.). Але вони постійно шукали і шукають методи, які б допомогли скоротити кількість стадій у будь якій хімічній реакції, підвищити її цілеспрямованість за хімічним і просторовим складом і тим самим наблизитися до природничих процесів як за виходом, так і за структурою та властивостями кінцевих сполук. Значний важливий внесок у рішення цього глобального завдання органічної хімії зробили і три лауреати Нобелівської премії 2010 р. – Ричард Хек, Ей-Їти Негіши та Акіра Судзукі.
*) Звідсіля і пішла назва – динаміт.
**) Смішно, але й дуже прикро, що на українських сайтах в Інтернеті у біографії Нобеля пишуть, що він «знайшов рідкоземельний елемент (мабуть так журналісти зробили переклад «інфузорної землі»), який перетворює тринітрогліцерин у тверду масу».
(далі буде)

 


Проф. В. ОРЛОВ., завідувач кафедри органічної хімії.