Середа, травня 25, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

І професор був першокурсником!

 

«Щасливий, що моє життя - в Каразінському!» - проф. І. М. В’ЮНИК, завідувач кафедри неорганічної хімії

 

- Я народився у селі Мурафа Харківської області, Краснокутського району. Дитинство моє у 30-ті роки минулого століття було босим, голодним:  тато загинув на війні, а ми з мамою та сестрою виживали, як могли. Я мріяв стати військовим, як тато. У 13 років зі мною трапилася неприємна ситуація, я потрапив на міну, яких залишилося багато по війні... Було дуже сильно травмовано руку та ногу. Тоді я зрозумів остаточно, що потрібно вчитися, набувати мирної професії. А вчитися та ходити до школи я любив. Хімію просто обожнював. І викладач хімії Марія Іванівна - був відмінним вчителем. Я мав  справжнього  наставника, директора школи Антона Захаровича, який і  допоміг мені підготуватися та вступити до Харківського університету. І я вступив! У мене вийшло!!!

Моє студентське життя розпочалося у 1957 р. Складав п`ять іспитів: українську мову, математику, фізику, хімію та німецьку мову. Із п`яти предметів - отримав 22 балів ( максимальний бал  – 25).  Першу лекцію з неорганічної хімії читав декан хімічного факультету. Нам дуже сподобалося! А сьогодні я читаю  цей курс. Набір складав 50 студентів, дві групи.  Жив я у гуртожитку, на Леніна 20… Прекрасний був  час!

А здружив нас колгосп:  нам  дуже подобалося їздити до колгоспу, збирати врожай, було весело! Там я  познайомився зі своїми друзями, які залишилися на все життя: Юрій Кірюхін, Михайло Соломакін, Людмила Куксенко  (Людмила пізніше  стала моєю дружиною). Отож, університет подарував  і друзів, і кохану дружину, знання, неповторне життя. Щасливий, що воно проходить у нашому університеті.

- Так Ви зустріли свою дружину в студентські роки?

- Так, і сьогодні разом! Познайомилися ми з Людмилою на третьому курсі університету, почали зустрічатися. На першому курсі навчання  мені було не до почуттів та кохання, бо на першому місці був університет та знання. Я коли зрозумів, що я вже сильний студент, який багато чого розуміє, знає і може навчити слабшого, от тоді зміг дозволити собі закохатися…

Звичайно, всі роки навчання я постійно допомагав мамі і завжди підробляв,  старався привезти якусь копійчину, тому працював: розвантажував вагони з вугіллям, дровами, цементом  (після цементу потім відмивалися по тижню - цемент був і в вухах, і в носі!).  За ніч можна було заробити 100 рублів, а стипендія була 22,50. Тоді відсотків 70%-80% студентів із усієї групи отримували стипендії, а зараз і 40%-ка відсотків немає. Ходили на Москалівку, на  склад-холодильник: сортували продукти та перебирали. Пам`ятаю, розвантажували бочки з медом і вийшло у хлопців так, що вони одну розбили! Так ми наїлися того меду вдосталь!!!  А один раз розвантажували бочки з рибою, так нам потім і риби дали, їли ще декілька тижнів, у найрізноманітніших варіантах приготування.

Що ще? Додому хотілося завжди! Аж доки у мене не з`явилася своя родина, я постійно сумував за батьківським домом. Старався їздити кожної суботи, бо їхати не так далеко, а мама завжди чекала на мене. Завершив навчання. Диплом писав у того ж викладача, який читав першу лекцію. Працювати пішов до інституту Низьких температур, бо пообіцяли квартиру. Через два роки я її отримав, як молодий спеціаліст, а далі була аспірантура, наука, у 1967 - почав викладати і до цього часу працюю в університеті ім. В.Н.Каразіна.

- Чи відрізняються студенти вчорашні  від теперішніх?

- Перше, бажанням вчитися. Тоді кожен, хто приходив до університету, мріяв вчитися. Існувала прекрасна молодіжна організація – комсомол. Кожен слабкий студент міг розраховувати на підтримку сильного студента. Кожен прагнув допомогти та підказати слабшому. Я також допомагав слабшому упродовж двох років, поки той не став міцнішати у своїх знаннях…  Мій син закінчив радіофізичний факультет, захистив кандидатську дисертацію (вивчав таке явище, як плащі невидимості). Зараз займається науковою діяльністю. А сьогоднішнім першокурсникам бажаю: добре навчайтеся!

Ю.БРЕГ.