Четвер, листопада 14, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Свято в архіві


Людмила Іванівна ОНАЦЬКА – завідуюча архівом Харківського університету вже 22 роки, при 32-річному стажі роботи. А ще цього року в неї ювілей.

50 років тому у селищі міського типу Нова Водолага народилась Людмила Іванівна. Випускниця філологічного факультету із 1979 пішла працювати архіваріусом, з 1989 року і до сьогодні – завідувач архіву.

Архів – структура, яка зберігає документи, оброблює інформацію, а також видає довідки, виписки, копії різного роду, атестати, а також надає консультації співробітникам та науковцям. В університетському архіві знаходяться особові справи та документи з особового складу, що зберігаються 75 років, а також документи, постійного зберігання, що становлять Національний архівний фонд України. Кожні 3-5 років проводиться науково-технічна обробка архівних матеріалів усього вузу. Завдяки архіву були написані такі праці як: «Харківський університет у роки Великої Вітчизняної війни», «Харківські студбатівці», «Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна за 200 років», «Харків і фізика».

На святкуванні дня народження іменинниця нічого особливо глобального, неймовірного не чекає, але має надію, що перед цим днем не буде багато роботи. Свій ювілей Людмила Іванівна буде відмічати в родинному колі, а також з друзями і колегами.
Людмила Іванівна: «Родина – моя фортеця, вона мене підтримують і в радощах і в біді, але я не люблю скаржитися чи плакати. По життю добиваюсь усього сама своєю працею і свій характер формувала здебільшого теж сама. На роботі моїм наставником була Алла Яківна Сівкова – людина з великою літери. Вона мала сильний, вольовий характер, і я завжди намагалася перейняти в неї ці риси й виробити вимогливість до себе, професіоналізм».

А чого хочеться загадати, задуваючи свічки на ювілейному торті? Хочеться мати перспективи в роботі, а для цього потрібно, щоби країна більше приділяла уваги архівам. Бути всім здоровими і щасливими. Хай так і буде, шановна Людмило Іванівно!


М. ШАЛІМОВА.