Неділя, вересня 15, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Незалежній Україні – 20!


Я – громадянка незалежної України!


Н. ВОРОБ’ЄНКО, п’ятикурсниця філософського факультету: «Мені здається, немає нічого важливішого для свідомого громадянина, ніж жити в незалежній країні. Я відчуваю себе громадянином незалежної держави Україна. Нехай не завжди наша країна може дати своїм громадянам усі необхідні можливості для реалізації, але за 20 років це і так велике досягнення.
Моє свідоме життя склалося в незалежній Україні. За цей час наша країна проходила свій шлях становлення і розвитку як суверенної держави. Багато складнощів випало на долі наших батьків. Але, саме зусиллями громадян і стає можливим досягнення стратегічної мети розвитку.
Я вважаю, що у будь-якому випадку краще жити в незалежній державі. На рахунок СРСР не можу багато сказати, оскільки не жила тоді, але мені здається що для досягнення чогось більшого в країні громадянам необхідна велика свобода і захист своєї держави».


Можна виправити все…


В. ЛУКАВЕНКО, аспірантка другого року навчання філологічного факультету: «Саме зараз у доросле життя вступають ті, хто сформувався не в радянській, а в українській дійсності, перше покоління українців у буквальному значенні. Це і є, на мій погляд, початок незалежності, передусім, незалежності психологічної. За тим, як складеться життя цих молодих людей, і можна буде оцінювати перспективу нашої країни. Допоки все було не так погано: принаймні Україна не кидає своїх дітей у жорна безглуздих воєн, породжених нездоровими амбіціями влади. І це велике благо, якого ми, засліплені щоденними потребами, не помічаємо, як не помічаємо повітря. Недаремно кажуть "Можна виправити все, крім смерті". На щастя, мені здається, українці глибоко, на ментальному рівні усвідомлюють цю істину і більше за все на світі цінують життя.


Жити стало вільніше!


В. М. ПОГОЖИХ, викладач кафедри журналістики філологічного факультету: «Оцінку певному життєвому періоду у мої сім'ї дає дружина. Я багато працюю, тому не маю на це часу. А моя дружина має здатність аналізувати. Вона сама економіст. Вона говорить, що нам стало краще жити в незалежній Україні, вільніше. Раніше тебе вчили жити. І це створювало таке враження, що ти живеш не своїм життям, а вигаданим кимось. Це не подобалося нікому. Раніше у нас не було свободи вибору. Наприклад, я релігійна людина, а тоді був членом КПРС. Ви навіть не уявляєте, яке це внутрішнє протистояння, наскільки важко це все було приховувати! Люди жили подвійним життям, що призводило до втрат життєвих орієнтирів, втрати сенсу життя. Вимога діяти у певних рамках значною мірою перетворювала людей на рабів. Людська свобода, загальнолюдські цінності в Україні стали набагато більшими, ніж раніше. І це, я вважаю, одна з позитивних рис незалежності».


Розмовляла В. ЖЕДЕНКО, наш кор.