Навічно в історії
Продовжимо нашу подорож зоряним небом розповідями про трьох жінок-астрономів, що навічно залишили свій слід в історії. КУЗЬМЕНКО Клавдія Несторівна (1919– 1980 рр.) — єдина жінка, яка очолювала кафедру астрономії нашого Університету. У 2019 році Університет відзначав 100-річчя від дня народження Клавдії Несторівни. Ця надзвичайно сильна жінка навчалася в нашому університеті, пережила війну і продовжила займатися наукою.
Клавдія Несторівна народилася 3 жовтня 1919 р. в Харкові в родині робітника. У 1937 році закінчила середню школу з похвальною грамотою, і того ж року вступила на фізико-математичний факультет. А 1941- го вона закінчила астрономічне відділення Університету...
Тот самый длинный день в году
С его безоблачной погодой
Нам выдал общую беду
На всех, на все четыре года.
Она такой вдавила след
И стольких наземь положила,
Что двадцать лет и тридцать лет
Живым не верится, что живы.
А к мертвым, выправив билет,
Все едет кто-нибудь из близких,
И время добавляет в списки
Еще кого-то, кого нет…
И ставит, ставит обелиски.
Костянтин СИМОНОВ.
...Почалася Велика Вітчизняна війна. Залишившись у місті разом з іншими астрономами, Кузьменко рятувала астрономічні інструменти обсерваторії. Навіть під час війни Клавдія Несторівна продовжувала свою наукову діяльність. А в січні 1944 році, як Університет повернувся до Харкова із евакуації в Кзил-Орду, жінку зарахували аспіранткою. Працювала над кандидатською роботою. На життя заробляла секретарем, потім — обчислювачем. У 1950 р. захистила дисертацію. У 1908–1915 рр. в Університеті на меридіанному колі проводилися спостереження координат зірок, близьких до полюса. У цій великій роботі по визначенню прямих сходжень і відмін 1407 близполюсних зірок брали участь Л. Струве, М. Євдокимов і Б. Кудревич. Це було надзвичайно актуально, але обставини склалися так, що обробка цих спостережень остаточно завершилася тільки в 1980 р під керівництвом Клавдії Несторівни Кузьменко,завідувача кафедри астрономії Харківського університету. Роботу опублікували вже по смерті автора. Уся наукова та педагогічна діяльність Клавдії Несторівни пов’язана з нашим університетом. Багатьом астрономам вона дала путівку в життя, і вони з вдячністю зберігають пам’ять про неї. Один із її учнів, Кирпатовський Віталій Михайлович, астрометрист, так згадує її: «Клавдія Несторівна була гарним викладачем, просто і зрозуміло викладала теорію з математичної статистики. Такою же простою і зрозумілою була в спілкуванні. Та до того ж ще й доброю людиною, а до дівчатокстуденток ставилася, як турботлива мати. По-моєму, вони навіть ділилися з нею своїми дівочими секретами...»
І МЕРТВІ МИ ЖИТИМЕМО У ВАШІЙ ПАМ’ЯТІ…
Зірка Лялі УБИЙВОВК до війни сяяла рівно, яскраво, зігріваючи всіх навколо. Молодіжний ватажок університетської молоді, талановита, рішуча, красива, віддана своїй справі — Олена (Ляля) Костянтинівна УБИЙВОВК. Герой Радянського Союзу. Свої перші кроки в науці вона робила в Харківському університеті, і дівчині обіцяли велике майбутнє вченого-астронома. Але доля розпорядилася інакше. На честь студентки-астронома Харківського університету, яка загинула під час війни, названо астероїд головного поясу — 2164 Ляля (2164 Lyalya).
Народилася дівчина 22 листопада 1918 р. в Полтаві в сім’ї лікаря. У 1937 — закінчила з відзнакою полтавську середню школу №10. Того ж року вступила на астрономічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. Улітку 1941 р., після закінчення 4-го курсу університету, перед самим початком війни, приїхала в Полтаву до батьків. Війна і застала Лялю в Полтаві. Місто окупували фашисти, нацистські війська. О.К. Убийвовк організовує підпільну групу «Нескорена полтавчанка». Разом із товаришами вона збирала зброю, вела антифашистську агітацію серед жителів Полтави. Підпільникам удалося встановити зв’язок із партизанським загоном. Вони організували допомогу військовополоненим, які перебували в таборі на вулиці Кобилянської, в Полтаві: забезпечували їх цивільним одягом і продуктами харчування, 18 військовополоненим допомогли втекти і переправитися до партизанського загону…
6 травня 1942 року було заарештовано всіх найактивніших учасників групи. Серед них була й Ляля Убийвовк. Молодих борців із фашизмом катували й допитували: Ляля витримала 26 допитів. Батькові із камери Ляля передала записку: «Я помираю недаремно! Мені не страшно помирати. І мертві ми житимемо у вашій пам’яті!» Після жорстоких тортур її розстріляно разом із п’ятьма іншими підпільниками за міським цвинтарем у Полтаві 26 травня 1942 року.
ЇЇ ІМ’Я — НА ПОВЕРХНІ ВЕНЕРИ
Життя Валентини Олександрівни ЄЗЕРСЬКОЇ (Федорець) (1923–1976 рр.) теж пов’язане з Харківським університетом. Вона працювала під керівництвом академіка М.П. Барабашова. Її ім’я увічнене в назві кратера на поверхні Венери. Вона була науковцем планетарного рівня.
Валентина Олександрівна народилася 2 лютого 1923 року в селі Лелюхівка Полтавської області. Рано втратила батьків, жила у дитбудинку. Перед війною закінчила школу і вступила до Полтавського педінституту. В серпні 1941 року записалася добровольцем до Червоної армії і рік працювала у госпіталі. 1942 року отримала виклик і продовжила навчання у Об’єднаному Українському університеті у м. Кзил-Орда. Там познайомилася з М.П. Барабашовим, що і визначило її подальшу долю.
Найбільш відомою її роботою був фотометричний каталог 176 ділянок місячної поверхні, який у 1950–1960-ті роки був основним джерелом інформації про відбивні властивості місячної поверхні не тільки колишнього СРСР, але й за кордоном, зокрема в США. Також цей каталог лежав в основі робіт з вибору місць примісячення апаратів м’якої посадки і станцій для забору місячного ґрунту, які в СРСР проводилися під керівництвом Н.П. Барабашова, а пізніше В.І. Єзерського.
Валентина Олександрівна керувала спостережною роботою Харківського відділення міжнародної Служби Сонця протягом 1962– 1964 рр. У 1946–1965 рр. — доцент кафедри астрономії ХДУ та працювала в обсерваторії університету. …Астрономічна обсерваторія (тепер Інститут астрономії) розташована в саду Шевченка поряд з університетом з 1883р. Перша ж жінка, як співробітник, з’явилася тут лише через майже 20 років. Це була Парасковія Георгіївна Пархоменко. До речі, на початку 1920-х після організації науково-дослідної кафедри астрономії і впровадження аспірантури саме П.Г.Пархоменко та ще одна жінка — Розалія Абрамівна Цвєтова стали першими аспірантками.
Віват, зірковим жінкам Каразінського!