З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
ДОРОГІ КОЛЕГИ І ДРУЗІ! На засіданні Вченої ради університету 22 лютого 2021 року я повідомив про намір звернутися до Міністра освіти і науки України з проханням про відставку з посади ректора. Минулого тижня я подав Міністрові відповідну заяву. Отримав досить багато листів, SMS-повідомлень, дзвінків, звернень і зрозумів, що для багатьох із колег це моє рішення було дещо несподіваним і потребує певних додаткових пояснень. Цілком щиро хочу їх надати.
По-перше, це рішення виносилося вже досить давно. Не планував балотуватися в черговий раз на посаду ректора, маючи гідну заміну в обличчі соратника і друга, проректора, професора Ю. В. Холіна, який сповідував таку ж саму університетську філософію і користувався великою і щирою повагою серед колег. На жаль, він раптово й передчасно пішов із життя. Університет готувався до святкування 215-ї річниці, і необхідно було продовжити ректорську діяльність до цієї важливої події. Ми провели величезну підготовчу роботу, успішно виконали великий комплекс ювілейних проєктів, продемонстрували всю велич Каразінського університету. Сподівався після цього реалізувати свій намір залишити посаду й не приховував це від колег і друзів. Проте стався COVID–19, а з ним прийшла велика невизначеність, необхідність якнайшвидше переформатувати навчальний процес і всю університетську життєдіяльність. Завдяки тому, що задовго до пандемії ми розгорнули створення й запровадження технологій електронного дистанційного навчання, вдалося гідно зустріти цей виклик, стабілізувати роботу університету, успішно завершити навчальний рік і провести ефективну вступну кампанію. Університет набув позитивної і впевненої інерції розвитку за нових складних умов. Це дозволяє мені зараз позбутися адміністративних обов’язків, як кажуть, із чистим сумлінням. У доповіді (PDF, YouTube) на Асамблеї вчених рад університету 29 січня 2021 року я спробував показати, що за час моєї ректорської каденції університет вдвічі збільшив кількість факультетів і кафедр, професорів і доцентів, студентів, вдвічі зросла матеріальна база, зокрема площі університетських приміщень тощо. Університет став університетом світового класу, безперечним лідером вищої освіти не лише в регіоні, але й в Україні. Сім років поспіль він єдиний з українських університетів входить до топ500 авторитетного міжнародного рейтингу QS. Університет набув статус національного і став носити ім’я свого славетного засновника.
Каразінський став центром інституціонального тяжіння інших закладів вищої освіти. Минулого року до нас приєднався колектив Харківського інституту банківської справи, а 24 лютого 2021 року розпорядженням Уряду до складу університету введений ще один потужний заклад вищої освіти - Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Це важлива подія, яка відкриває принципово нові широкі можливості підготовки й перепідготовки державних службовців, що зараз набуває особливого значення. Масштаби Каразінського університету, його складна, різноманітна, розгалужена структура, широчезний спектр наукових й освітніх напрямів, активна роль у соціальному й культурному довкіллі — це забирає у керівника надто багато часу й сил. До цього треба також додати обов’язки голови Ради ректорів Харківщини, члена експертних комісій обласної і міської рад, члена Президії Спілки ректорів України, члена колегії МОН України, члена Атестаційної колегії МОН, члена Колегії ХОДА, члена Комітету з Державних премій в галузі науки і техніки, президента Соціологічної асоціації України, президента Харківського відділення Малої академії наук й багато інших громадських функцій.
Безумовно, майже не залишається часу для роботи як професора, як науковця. Я науковий керівник двох науково-дослідних тем кафедри прикладної соціології і соціальних комунікацій, є учасником трьох серйозних міжнародних проєктів, багато років поспіль керую спеціалізованою вченою радою, є гарантом освітньо-наукової програми, яка пройшла акредитацію як зразкова. Разом із колегами з кафедри створили й запроваджуємо зараз нову складну магістерську освітню програму «Цифровий соціум». Позаду чотири роки роботи деканом, майже два роки роботи першим проректором. Понад 22 роки маю честь виправдовувати довіру колективу на посаді ректора. Це загалом майже 30 років адміністративної роботи, яка сама по собі ніколи не була для мене джерелом щастя й натхнення, завжди стимулювала мрію попрацювати колись просто професором. Ці роки — це ненаписані й непрочитані книги, непереглянуті вистави й фільми, ненамальовані картини, невідвідані музеї тощо. Відчуваю, що поєднувати адміністративні й професорські функції дедалі стає все важче, і від цього страждає ефективність як перших, так і других. Тому єдиним відповідальним рішенням у цій ситуації є те, яке я прийняв. Воно обговорено з Міністром освіти і науки С. М. Шкарлетом, головою Наглядової ради А. Г. Загороднім, які переконалися у його доцільності і своєчасності. Було доведено до відома колег із ректорату, факультету й кафедри. І я вдячний усім за розуміння. Як соціолог добре розумію, що в суспільстві загалом і в будь-яких соціальних системах діє закон зміни поколінь. Йому можна опиратися, або, навпаки, спиратися на нього. Життя невпинно рухається вперед, потребує на певних етапах нових підходів, нових поглядів, нового відчуття викликів навколишнього світу, нової енергетики. І це важливо усвідомлювати. Ухвалюючи рішення, про яке йдеться, неодноразово запитував себе — чи правильно я роблю, чи не поспішаю, чи не зашкодить це університету? І кожного разу відповідав — це піде на користь подальшому розвитку університету. Дорогі колеги і друзі! Все цінне, що мені вдалося зробити, відбулося лише завдяки вашій підтримці, вашій творчій натхненній праці, вашій щирій любові до нашого рідного університету. Все, що не зроблено чи зроблено не так, залишається лише на мені. Сердечно дякую всім вам і кожному окремо за ці благословенні для мене роки нашого спільного служіння університету, за радість великих і малих досягнень і за гіркоту невдач, які, безумовно, траплялися. Ніколи не забуду вашої підтримки в бурхливому 2005 році, коли ви стали на захист не тільки ректора, але й на захист університетської автономії, гідності, на захист справедливості і правди. Пам’ятатиму це до кінця своїх днів. Мої друзі і колеги! Протягом багатьох років ми затверджували в університеті систему демократичного й колегіального врядування, спільного пошуку консолідованих рішень, взаємоповаги і взаємодовіри. Але головна відповідальність належить лідеру. Серед нас достатньо особистостей, які за інтелектуальним рівнем, за управлінським досвідом, за вагомими реальними результатами роботи, за віком, за енергією, за характером, а головне, за людськими якостями здатні взяти на себе цю відповідальність. Тож каразінська університетська класика й надалі випереджатиме час! 1 березня 2021 року.