Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Нагороди

«Цінність  - чесна, плідна праця!» - проф. В. М. ДУХОПЕЛЬНИКОВ

ВІД РЕДАКЦІЇ. Професора кафедри історії Східної Європи В. М. ДУХОПЕЛЬНИКОВА. 50 років самовідданого служіння Каразінському. Відмінник освіти України, лауреат численних премій і нагород. І ось до них додалася  найвища університетська: медаль «За служіння Каразінському університету». Володимир Михайлович – талановитий учений історик, автор багатьох наукових монографій, хрестоматій, шкільних та університетських підручників з історії… Підготував двох докторів наук та 14 кандидатів. Інтелігентний, беззавітно відданий своїй справі, заслужений викладач ХНУ імені В. Н. Каразін. Ось його  власна історія,  його Університет. До своєї розповіді Володимир Михайлович підійшов нестандартно: розповів про УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЛЮДЕЙ, що пройшли через його університетську долю.


- До Харківського  університету я вступив в 1964 р. на вечірнє відділення історичного факультету. А до цього -  строкова та надстрокова служба в армії. П'ятнадцятирічним хлопчиком у 1957 р. я приїхав до. Харкова із м. Сочі. Став вихованцем в оркестрі. Саме у військовому оркестрі я не лише вчився мистецтву гри на духовому інструменті, але і справжнім людським якостям характеру. Мої старші товариші, вчителі в колективі були в більшості своїй учасниками Великої Вітчизняної війни...  Їхні розповіді і зробили мене таким, який я є. А долю мою визначив  Михайло Захарович Бердута, старший надійний друг, блискучий музикант-артист, далі – доцент Каразінського, знана  в колективі людина, з яким ми і по сьогодні товаришуємо. На початку 60-х років радянська влада надавала право демобілізованому з армії  вступати на пільгових умовах до ВНЗ. Багато моїх колег пішли у юридичний, авіаційний, а я в серпні 1964 року став студентом історичного факультету вечірнього відділення. І одночасно не покинув улюбленого оркестру і став займатися художньою самодіяльністю, граючи в симфонічному оркестрі університету.

А далі доля подарувала мені зустріч із Валентиною Ілларіонівною Астаховою, головою художньої ради університету, з першим проректором університету Віктором Івановичем Астаховим. Художня самодіяльність Харківського університету гриміла тоді не лише  в  Харкові, але і далеко за його межами. А далі була перша Всесоюзна універсіада, проведена в  1967 році. А я  перейшов на 4-й курс . А далі наступного року, коли я завершував навчання,  під час репетицій оркестру у приміщенні Художньої ради на 2-му поверсі 12 корпусу, Валентина Іларіонівна запропонувала  залишитися працювати в університеті. І то було щастям! На роботу брав проректо Віктор Іванович Астахов, а поряд  сидів Володимир Гнатович Хоткевич, ректор, який так і сказав: «Будемо знайомі особисто. Я - Володимир Гнатович Хоткевич, ректор університету». Володимир Гнатович і запропонував мені посаду помічника ректора, запевнивши, що я всьому навчуся... Це найяскравіший знаковий мій 1967 рік...

Ось така висока відповідальність лягла на плечі випускника університету. Працювати довелося під керівництвом начальника навчальної частини Юрія Йосиповича Журавського, учня Астахова. З ним у мене зав’язалася  особлива дружба. Дивовижна світла університетська людина. Згодом Юрій Йосипович став хрещеним мого сина. Журавський став особливою людиною в моєму житті. Він сам жив  історичним факультетом, і всі навколо нього віддавали себе університету повністю!  Світла пам'ять у моєму серці про ті часи, і про тих людей… Анатолій Ілліч Митряєв, Володимир Кузьмич Михєєв,  заступник декана Юрій Григорович Литвиненко!  Це було щастям працювати поруч із деканом факультету Степаном Івановичем Сідельниковим, Степаном Мефодійовичем Королівським, Олександром Омеляновичем  Кучером, Іваном Климентійовичем Рибалкою, Борисом Кириловичем Мигалем… У 1969 рік було відкрито підготовче відділення, так званий робітфак, завідувачим якого призначили Юрія Володимировича Шиловцева, який і запропонував мені викладати історію в гуманітарній групі. Так я став викладачем кафедри історіографії та допоміжних дисциплін.  А куратором моїм був професор Ісай Львович Шерман. На підготовчому відділенні я викладав до 1975 р.

- Чи справдилися Ваші студентські мрії?

- Чесно кажучи, перевертати гори - я не мріяв.  Мене цікавила громадянська історія і, перш за все, історія Русі і весь дорадянський період. Зупинився на історії Рад. Харківщини 1921-1925 рр. Ідею підтримав мій науковий керівник, професор Олександр Омелянович Кучер,і фахівець в даній проблематиці, декан істфаку МДУ Академік Ю. С. Кукушкін. Кандидатську дисертацію я успішно захистив 4 квітня 1980 р, а 1985 р мені присвоєно звання доцента. Отож, моя нагорода «За служіння» - це і нагорода всім цим людям,  які так щасливо були в моєму життя!

- Від чого отримуєте задоволення?

- Люблю відпочивати на городі. Люблю порибалити.

- Що для Вас найцінніше в роботі?

- До нагород ставлюся спокійно. Процитую, за що я отримав цю нагороду. «За багаторічну сумлінну працю, вагомий внесок у розвиток Каразінського університету та з нагоди Дня працівників освіти». Цінним у роботі визнаю чесну, плідну працю. Дистанційний формат, звичайно, мене як і багатьох інших, не дуже влаштовує. Але працюємо і чекаємо на класичні будні.

Спілкувалася Ліна ТИМАРСЬКА.