До 100-річчя Ю.В. Кнорозова
Юрій Володимирович КНОРОЗОВ: майяніст
«И вера у меня в чудесное слаба – Я верю в знание и силу человека».
Ю. Кнорозов (1922-1999).
ВІД РЕДАКЦІЇ. Світова наукова громадськість готується до святкування 100-річчя від дня народження Юрія Валентиновича Кнорозова, нашого славетного земляка, уродженця селища Південне Харківської області, видатного етнографа, лінгвіста, доктора історичних наук, лауреата Державної премії СРСР (1977), дешифрувальника писемності майя й засновника радянської школи майяністики, кавалера Ордену Ацтекського орла (1995), Великої золотої медалі президента Гватемали (1990), одного з основоположників семіотики, автора «методу позиційної статистики», творця «теорій сигналізації, комунікації та колективу». Це не простий перерахунок заслуг, а свідчення світового визнання багатогранної наукової діяльності талановитого вченого.
29 березня 1955 р. – дата, що назавжди вписана в історію Великої науки. У цей день в Москві була блискуче захищена дисертація зі скромною назвою – «Повідомлення про справи в Юкатані Дієго де Ланди як етноісторичне джерело». Ось що напередодні захисту писав Юрій своїм батькам: «Я предполагаю предложить в качестве диссертации свое введение к Ланда и одновременно защитить диссертацию». Надзвичайно високий науковий рівень цього дослідження дозволив Вченій раді Інституту етнографії АН СРСР винести рішення про присвоєння дисертанту наукового ступеня доктора історичних наук, що тоді було рідкістю серед вчених-гуманітаріїв.
З-під пера геніального дослідника-аналітика вийшло багато цінних публікацій, відмінних лише за датами написання – наукові статті в авторитетних журналах, включаючи іноземні, праці у солідних наукових збірниках за різні роки, і, звичайно, відомі не тільки фахівцям монографії.
Бажаючим ознайомитися з науковою спадщиною видатного дослідника чи віднайти потрібну публікацію, рекомендуємо виданий у 2019 р. Музеєм антропології та етнографії імені Петра Великого (Кунсткамера, Санкт-Петербург) об‘єднаний збірник всіх праць Ю. В. Кнорозова до 20-річчя від дня його смерті. Він містить унікальну наукову спадщину геніального вченого з ряду теоретичних проблем, публікації з дешифрування писемності майя, протоіндійської писемності, дослідження в області писемності острова Пасхи та айнської піктографії тощо. Кожному напрямку наукової діяльності колеги дали заслужену високу оцінку.
Звичайно, що й у фондах нашої університетської Центральної наукової бібліотеки (ЦНБ), ровесниці Харківського університету, також представлені праці з основних напрямків наукової діяльності Юрія Кнорозова. Відвідувачі могли ознайомитися з ними на виставці, присвяченій 95-річчю до дня народження вченого, організованій у 2017 р. відділом етнографії Центру краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька та сектором культурно-просвітницької роботи ЦНБ.
Вперше я почула прізвище «Кнорозов» від викладачів кафедри етнографії Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. Про нього згадували не лише як студента тодішнього завідувача кафедри проф. С. П. Толстова, аспіранта проф. С. О. Токарєва, а й талановитого вченого, гордість кафедри. Про нього розповідав мій науковий керівник, професор Лев Павлович Лашук, що у студентські роки разом із Юрієм мали спільні наукові інтереси: шаманські практики корінних народів, ранні вірування.
Про харківський період життя і навчання – а ми вважаємо, що він дуже важливий у процесі становлення Кнорозова-науковця, майбутнього «харківського Шампольона», як його потім називали – практично ніде не згадують. Взагалі до сьогодні прийнято виділяти два періоди у біографії Кнорозова – московський і ленінградський. Однак, ми вважаємо, що є всі підстави для долучення й третього – харківського періоду (1922 – 1941 рр.). Про це ж говорив у відкритій лекції «Продовжуючи шлях Юрія Кнорозова: новітні дослідження цивілізації майя», прочитаній у Харківському університеті 27 листопада 2019 р. Ю. Ю. Полюхович, вітчизняний майяніст, тодішній перший заступник Міністра освіти і науки України. Він назвав саме Харківський університет, його історичний факультет першою науковою сходинкою, важливою віхою становлення майбутнього вченого-аналітика Юрія Кнорозова.
Опрацьовані нами джерела дозволили відтворити ту духовну атмосферу, в якій формувалася особистість майбутнього дослідника зі світовим ім’ям, розвивались його природні задатки. Склалося враження, що Юрій успадкував від своїх рідних тільки найкращі риси. Приміром, від батька, Валентина Дмитровича, йому дістались раціональність, організованість, відповідальність, від матері, Олександри Сергіївни – певна суворість, значимість ролі сім’ї та сімейних цінностей. Бабуся, Наталія Павлівна, привчала Юру до самостійності. Вже у 3 роки він навчився писати друкованими літерами, складав коротенькі оповідання, «казки» й супроводжував їх малюнками звірів, птахів, чудернацьких істот. За свої музикальні досягнення грою на скрипці не раз отримував подяки. Навчання давалося йому легко, хоча до школи – залізнична школа № 46 – ходив лише рік – у 6 клас. У шкільному атестаті майже всі оцінки були «відмінно».
Взагалі Юрію було на кого, крім батьків, рівнятися: його старші брати та сестра досягли кожний висот у своїй професії: Сергій (1911 – 2005) став доктором технічних наук, лауреатом Ленінської премії, Борис (1914 – 1982), доктор наук, працював викладачем у Військовій академії імені Ф. Е. Дзержинського, Леонід (1916 – 1992), доктор наук, отримав професію військового лікаря, Галина була відомим старшим науковим співробітником Всеукраїнського інституту ендокринології (м. Харків), захистила кандидатську.
На історичний факультет Харківського університету, як свідчать джерела, Кнорозов прийшов не відразу. Мати, сестра Галина і брат Леонід мали безпосереднє відношення до медицини. Тож звідси його шкільний інтерес до біології, бажання навчатися у медичному вузі. Той же робітфак при 2-му Харківському медінституті він закінчив тільки з двома четвірками й планував продовжувати тут навчання. Однак у літопис Великої науки Кнорозов увійшов як історик. Так склалися обставини, що після повернення з археологічної експедиції було вже пізно подавати документи до медичного Тож Юрій вирішив вступити на історичний факультет, про який мав уявлення з археологічних розкопок.
В архіві Центру документації ХНУ імені В. Н. Каразіна зберігається Особиста справа Ю. В. Кнорозова за № 1846, де представлені: його заява, датована 29 липня 1939 р., про допуск до вступних екзаменів на історичний факультет Харківського університету з візою тодішнього ректора вузу Олександра Васильовича Сазонова; автобіографія; екзаменаційний аркуш № 38 Ю. Кнорозова для вступу до Харківського університету на історичний факультет з отриманими вступними оцінками; особиста картка вступника на історичний факультет Ю. В. Кнорозова, в якій, крім результатів вступних екзаменів, наведені оцінки, отримані у школі, та виписка із Приказу № 289 про зарахування Ю. В. Кнорозова на перший курс історичного факультету Харківського державного університету імені О. М. Горького за підписом ректора Сазонова. А в ЦНБ зберігається фотоальбом, який у 2012 р. подарувала харківська вірменська діаспора на виставці, приуроченій 500-річчю від дня книгодрукування у Вірменії. Альбом має назву «Артистке Забель по случаю ХХХ юбилея от Хадамовых». Це бабуся Кнорозова по лінії батька. Тут, крім фото колег-акторів, представлені фото самої артистки разом із чоловіком, Дмитром Петровичем, відповідно, дідусем Юрія Валентиновича.
Вважається, що Кнорозов залишив Харків у 1940 р. і вступив на історичний факультет МДУ імені М. В. Ломоносова. Однак на його Особистій справі бачимо іншу дату – 1941 рік. Почалася війна, яка перекреслила всі плани студента-Кнорозова щодо навчання у Харківському університеті. Восени 1943 р. Юрій Кнорозов, за збереженою заліковою книжкою Харківського університету, оформив переведення на істфак Московського університету і продовжив там навчання на другому курсі, на кафедрі етнографії. Розпочався новий – московський – період життєвого шляху та наукової діяльності майбутнього засновника радянської школи майяністики Юрія Кнорозова.
Ми мали змогу ознайомитися з матеріалами, що мають відношення до сім’ї Кнорозових. Вони дбайливо зберігаються Терентьєвими. Михайло Володимирович Терентьєв, племінник Юрія Валентиновича, з дружиною Лідією Миколаївною мешкають у Південному, у будинку, де провів дитинство та юність Юрій. Вони зберегли майже повністю бібліотеку родини Кнорозових, доповнили вже друкованими виданнями самого Юрія Валентиновича, а також фотографіями-оригіналами за різні роки, малюнками маленького Юри, більш дорослий малюнок-дарунок сестрі Галі «от Юрки», датований 1937 р. – «Последние аккорды Шопена». Як і раніше, прикрашають інтер‘єр картини-копії Валентина Дмитровича Кнорозова, батька Юрія, аматора-живописця, стоїть рояль, на якому чудово грала мати майбутнього дослідника.
…Лідія Миколаївна розповіла нам про першу зустріч із Юрієм Валентиновичем у 1961 р., коли він з дружиною Валентиною Михайлівною Самкóвою, маленькою дочкою Катею приїхав влітку до батьків. «Абсолютно незвичайні очі, світлі, коли на нього дивишся, то сприймаєш тільки їх. Худий, дуже рухливий, поводився природно, не задавався» – таке склалось у неї перше враження. Водночас міг, при нагоді. похвалитися подарунками, дійсно цінними для нього, наприклад, від друга Льва Гумільова – робота Фр. Альтхайма, відомого німецького історика і філолога, і Рут Штиль «Die Araber in der alten Welt (Band 5, Teil 2. Berlin, 1969), видана престижним німецьким науковим видавництвом Вальтер де Гройтер, з дарчим написом: «Старому другу Юрию Валентиновичу Кнорозову от неизменного, верного друга Л. Н. Гумилева. 19. IV. 1969».
«Він завжди був неперевершеним оповідачем» – ділиться спогадами Тетяна Борисівна Кнорозова, племінниця Юрія Валентиновича, «володів феноменальною пам’яттю». Дійсно, коло наукових інтересів Кнорозова-вченого було неймовірне – від дешифрування древніх систем письма, лінгвістики і семіотики до археоастрономії, шаманізму, еволюції мозку і теорії колективу. Останнім часом стали багато писати про Курильські експедиції дослідника – а їх було аж 9: у 1979 р., 1982 – 1985 рр., 1987 – 1990 рр. тривалістю 1 – 2 місяці. Метою було знайти якомога більше зразків айнської піктографії і спробувати її дешифрувати, щоб установити етногенез айнів, чиї предки, за останньою версією Юрія Валентинович, можливо, прийшли із Саянського регіону. 3-го жовтня 2017 р. на згадку про видатного вченого і вшанування його заслуг було названо мис і острів-скелю у Сахалінській області його ім’ям.
Ми часто намагаємося розібратися, чому людина талановита. Однак при цьому забуваємо, що у науці ніщо не дається просто так – потрібно постійно та багато працювати. Рідні згадують, що Юрій Валентинович мав завжди при собі каталожні картки й олівець, завжди щось занотовував. Тож серед його нагород медаль «За трудову відзнаку» (1967) цілком заслужена. А девізом наукової діяльності Кнорозова було наступне: «То, что создано одним человеческим умом, не может не быть разгадано другим. С этой точки зрения, неразрешимых проблем не существует и не может существовать ни в одной из областей науки!».
Хто знає, як би склалася доля Кнорозова-історика у Харківському університеті, якби не війна, що розділила життєвий шлях Юрія Валентиновича на 3 періоди: харківський, московський і ленінградській. Вони тісно пов’язані між собою не тільки хронологічно – без Кнорозова-харків’янина не було б ні Кнорозова-москвича, ні Кнорозова-ленінградця.
У Санкт-Петербурзі живе єдина дочка вченого – Катерина Кнорозова, кандидат філологічних наук, доцент. На сьогодні це провідний петербурзький фахівець з традиційної в’єтнамської літератури. Катерина Юріївна вважає, що навколо імені батька останнім часом з‘явилося багато вигадок, недостовірної інформації. І ми згодні з цим.
Приємно, що й у нас у Харкові, на малій батьківщині вченого, його іменем названо одну з вулиць (у Київському районі (колишня вул. О. Г. Шліхтера) отримала ім‘я Юрія Кнорозова (2016 р.). А це, сподіватимемося, дасть поштовх перехожим поцікавитися і більше дізнатися про свого славного земляка. Також місцева влада Південного перейменувала вулицю Карла Маркса на вулицю Кнорозова й відкрила у серпні 2019 р. пам’ятну мармурову дошку на будинку, де виріс Юрій Кнорозов (тепер вулиця Ю. Кнорозова, буд. 9а). У Харківському університеті, де на історичному факультеті два роки навчався майбутній геній, у вестибюлі Головного корпусу на барельєфі, відкритому до Дня знань 1 вересня 2017 р., серед видатних вчених із світовим іменем зображений і Ю. В. Кнорозов.
Зліва направо верхній ряд: четвертий – Ю.В. Кнорозов
Під головуванням ректора, академіка В. С. Бакірова вже створений оргкомітет з підготовки до святкування ювілею видатного вченого. Готується до друку наукове видання, присвячене перебуванню Юрія Кнорозова на Харківщині і в Харківському університеті, внесена пропозиція щодо карбування пам’ятної монети та видання пам‘ятної марки й конверта.
(фото з сімейних архівів рідних Ю. В. Кнорозова).