Неділя, травня 29, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Люди. Події. Століття.

Люди-епохи: учені-довгожителі та Каразінський

Продовження. Поч.  газета «Харківський університет» №11.

Академік Микола Олексійович АЗАРЄНКОВ, проректор з науково-педагогічної роботи:

-  Серед вчених-довгожителів варто згадати видатного харківського довгожителя академіка Ахієзера Олександра Ілліча. Багато років він читав лекції з загальної та теоретичної фізики на фізико-математичному, фізичному і фізико-технічному факультетах університету, завідував кафедрою теоретичної ядерної фізики. Ми вчилися за навчальними програмами, розробленими Олександром Іллічем і його учнями.
Лектор, а я слухав його лекції, він був приголомшливий. Він розповідав найскладніший матеріал на доступному для студентів рівні. Чудово почував аудиторію, міг перерватися, розповісти анекдот, якщо бачив, що студенти втомилися. Олександр Ілліч, один з перших здав ще в тридцяті роки знаменитий теормінімум Ландау, виконав резонансні оригінальні роботи практично у всіх галузях теоретичної фізики. Він написав величезну кількість підручників і монографій, причому писав їх для читання, для студентів, аспірантів, науковців, не для статистики. У дев'яностих роках, вже нічого не бачивши (зір підводив), ​​кожен день зустрічався зі своїми учнями і колегами, обговорював з ними плани написання нових книг, промовляв окремі розділи цих книг. Це був подвиг. Подвиг вченого і педагога. Йому все було цікаво. Він прекрасно знав історію релігії, із задоволенням обговорював філософські проблеми релігії. І написав із цього приводу ряд книг. В останні роки життя він багато займався філософією науки, проблемами пізнання. Олександра Ілліча цікавило майбутнє України, майбутнє науки в Україні. І тут кожна його ідея відрізнялася глибиною. До останніх днів свого життя він зберігав ясність розуму, допитливість і інтерес до проблем різних наук. Він пішов з життя, залишивши після себе видатну наукову школу, в якій всі учні були Вчителями і засновниками своїх шкіл. Можу назвати тільки деяких з них: академіки НАН України - В.Г.Барьяхтар, С.В.Пелетмінский, А.Г.Сітенко, Я.Б.Файнберг, Н.Ф.Шульга; члени-кореспонденти НАН України - К.М. Степанов, П.І.Фомін. Вони всі пов'язані з нашим університетом. Були його студентами, а потім професорами. Цим і славиться наш університет. Люди одного разу прийшли в університет і ніколи з ним не розлучалися. Слава університету!

Анатолій Валерійович БАБІЧЕВ, проректор:

- Тема наукового довголіття дуже серйозна та цікава, адже це тема цінностей та  спадкоємності поколінь, як кажуть у народі, від батька до сина… Взірцем вчених-довгожителів можна сміливо назвати академіка В. О. Марченка.  Він  знаний вчений, суспільно-активна особистість, і до сьогодні працює старшим науковим  співробітником у ХФТІ імені Б. І. Вєркіна, але здебільшого через поважний вік та власний стиль роботи з ним найвірогідніше можна зустрітися вдома. У невеличкій квартирі, що на околицях  Держпрому,   видатний харків’янин  невтомно працює  з аспірантами, молодими науковцями і, треба відмітити, що науковий доробок академіка повсякчас тісно переплітається з молоддю! Володимир Олександрович щедро передає знання, свій досвід молодим. Гортаючи сторінки вузівського життя, пригадую, як у 1999-му, студентом залюбки біг на наукові семінари легендарного математика зі світовим ім’ям В. О. МАРЧЕНКА. А він уже тоді  був у поважному віці, біля 80-ти років, однак завжди віддзеркалював невичерпну енергію, енциклопедичні знання, стимулював не одне покоління гартувати волю та кувати свій шлях знань!  Дивуюся його невтомній енергії науково-просвітительського духу, відданості роботі та людям. Академік В. О. Марченко – людина-легенда та взірець того, що наукою можна успішно займатися в будь-якому віці, зберігаючи  при цьому ясний розум та  світоч душі!

Доктор філософії Йєнського університету імені Фрідріха Шіллера, професор кафедри теоретичної і практичної філософії ім.професора Й.Б. Шада Володимир Олексійович АБАШНІК:

-          Харківський університет пишається своїми  ученими, філософами, які не лише навчали студентів, були відомими науковцями у світі, але також багато років свого життя присвятили університету. Серед них був німець Йоганн Баптист Шад (1758–1834), який за рекомендацією великого письменника Й.В. Гете прибув до Харкова влітку 1804 р., де відкрив кафедру теоретичної і практичної філософії, яка зараз носить його ім’я. До цього, у 1799–1804 рр., Шад був професором Йєнського університету, де викладав поряд с такими світилами філософії, як Фіхте, Шеллінг та Гегель. У Харківському університеті професор Шад пропрацював до грудня 1816 р. й заснував тут «Харківську філософську школу Й.Б. Шада», представники якої були потім професорами у Києві, Одесі, Чернігові, Катеринославі (Дніпрі), Воронежі, Кишиневі, а також відомими перекладачами (Розумник Гонорський), письменниками (Орест Сомов), філософами (Соломон Додашвілі), юристами (Павло Дегай), журналістами (Василь Маслович).  42 роки свого життя присвятив Харківському університету Павло Емілійович Лейкфельд (1859–1930), який після навчання викладав тут філософські дисципліни, спочатку в якості приват-доцента потім на посаді екстраординарного професора ординарного професора та заслуженого професора філософії (1913–1919). Серед його книг багатьма мовами були: «Різні напрямки у логіці та основні завдання цієї науки» (1890), «Логічне вчення про індукцію в найголовніші історичні моменти його розробки» (1896), «Психологія» (1913). Свої філософські ідеї професор П.Е. Лейкфельд пропагував не лише в Харкові, але також на міжнародних конгресах та конференціях.  Звичайно,  за 215-річну історію університету вчених-довгожителів, які віддали науці та роботі більшу частину свого життя, буде достатньо багато!  Майже п’ятдесят років свого життя віддав служінню Каразінського університету та першій столиці   ректор Харківського імператорського університету, професор, організатор науки, історик-краєзнавець, політик Д. І. Багалій (1857-1932), монумент якого встановлено біля входу в Альма-матер. Його біографія - яскравий приклад того, як людина з низів може домогтися успіху, стати ректором університету і міським головою Харкова, а також працювати до останньої миті (помер від запалення легенів), в останні роки життя він займався вивченням української історії та культури, викладанням.

Професор Ігор Олександрович ГІРКА, директор НДІ «Фізико-технічний факультет»:

-          Я все ще вважаю себе науковцем попри значний час, який витрачаю на бюрократичні процедури. Тому розглядаю питання про вплив активності розумової діяльності на довголіття як наукову проблему, якою мабуть, слід серйозно займатись, але я ніколи нею не займався і не планую. На фізико-технічному факультеті маємо чимало прикладів видатних науковців, які творили довго, таких, хто творить у поважному віці. Але чимало й тих, хто пішов у вічність у молодому віці, показавши чудовий старт, але не встигши реалізувати свої задуми. Особливою повагою на факультеті оповито ім’я нашого першого декана Іллі Івановича Залюбовського. Понад шістдесят років історії Каразінського університету було пов’язано з іменем Іллі Івановича. Його внесок до світової скарбниці науки було відзначено двома державними преміями та багатьма іншими нагородами. Серед тих, хто представляв фізтех в Національній академії наук України, безумовним лідером можна назвати Героя України Віктора Григоровича Бар’яхтара. 9 серпня йому виповнилося дев’яносто років, а 25 серпня його не стало.  Цього літа Національна академія наук зазнала дві величезні втрати – пішли з життя легендарні вчені видатний фізик-теоретик, академік Віктор Григорович Бар'яхтар та Президент НАН України, академік Борис Євгенович Патон.  Непоправна втрата для всієї української та світової науки.


Професор Сергій Іванович ПОСОХОВ, завідувач кафедри історіографії, джерелознавства та археології:

Десь я читав про те, що чим вище ранг вченого, тим довше він живе, тобто серед вчених довгожителями є академіки. Може й так. Але я хочу сказати про інше. Про слід в науці, про добру пам’ять поколінь вчених. Ми знаємо, що деякі книжки, які були видані 50 років тому і навіть раніше, досі не втратили своєї наукової цінності. Ми знаємо імена вчених, які, як кажуть, вписані золотими літерами в історію науки. Мабуть це і є довголіття в науці. Втім, коли питання стосується ще й університету, то тут обов’язково слід згадати про добру пам’ять. Бо університет – це більшою мірою реальне, ніж уявне співтовариство. Для нього дуже важливі зв’язки учителя і учня, міркування про «батьків-засновників», а також моральні авторитети, пам’ять про тих людей, хто не лише навчив, так би мовити, «ремеслу», але й визначив принципи та цінності, яких слід дотримуватися та показав власний приклад.  Відповідно, я зберігаю добру пам’ять про тих людей, кого вважаю своїми вчителями, наприклад, академіка Петра Тимофійовича Тронька (1915 - 2011), який прожив довге життя, і професора Юрія Йосиповича Журавського (1937 – 1991), який помер досить рано. Про цих людей я міг би розповісти окремо. Втім, що важливо, в університеті зберігається не лише добра пам’ять про тих, кого ми знали особисто. Так, для мене знаковою фігурою став Віктор Іванович Астахов (1922 – 1972) – людина, яку я особисто ніколи не знав, але про яку я тепер багато знаю і намагаюся керуватися його досвідом, дотримуватися його принципів. В цьому і є ефект університету. Він дає довге життя тим людям, які віддано йому служать, які своєю діяльністю втілюють в життя той девіз, який позначений на гербі нашого університету: «пізнавати, навчати, просвіщати».

Ліна ТИМАРСЬКА.