Четвер, березня 28, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Університет - від “А” до “Я”

 

Літера «Т». Театр. Університетський.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Звертаючись до історичного минулого театру, слід відзначити, що різноманітні видовища та дійства існували з глибокої давнини. Художнє відображення реальної дійсності відбувалося за допомогою і драматичної дії. Взаємодія характерів, розкриття психологічних або суспільних конфліктів, спроба залучити глядача до участі в реалізації задуму - ось що лежить в основі театральної дії. Поступово починають формуватися функції театру: соціальна, релігійна, ідеологічна. Перший театр в світі. Театр Діоніса - найдавніший театр Греції та найдавніший у світі і вміщував до 17 000 глядачів. Театр Діоніса мав наступні частини: простір для глядачів із дерев'яними сидіннями, які піднімались ярусами з центру споруди до країв у вигляді амфітеатру. Найвищий ряд височів відносно найнижчого ярусу на 35 м. Чотирикутний майданчик за орхестрою і був сценою. Власне орхестра - рівна ділянка, на якій розміщувались хор та музиканти. Центральну частину займав вівтар Діоніса. Приблизно в середині V ст. до н. е. була побудована стаціонарна дерев'яна сцена для акторів. Передня її стіна служила заднім фоном для драматичних дій. Між простором для глядачів і сценою були влаштовані проходи в орхестру з обох сторін.


Каразінський театр

В історії Каразінського вже був театр, але на довгий час він припинив своє існування. Новий етап розпочався 15 лютого 2018 р., коли було проведено першу зустріч зі студентами та працівниками університету. Після цього оголошено початок реєстрації на кастинг та безпосередньо відбір студентів. У березні  відбулася зустріч з режисерами Студентського театру - вихованками Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського Юлією Ковальчук, Анною Горбуновою та Лілією Петренко. Перша репетиція відбулася 15 березня 2018 року. Відтоді діяльність успішно відновлено, а театр продовжив свою роботу, стрімко набираючи обертів.

Лілія ПЕТРЕНКО: «Сьогодні дуже скуті й проблемні діти, вони вирішують бути абсолютно асоціальними та виконувати нав’язані суспільством правила, байдужі до оточення і до себе зокрема, мають багато комплексів і страхів. З цим обов’язково потрібно боротися, інакше в нас немає майбутнього, усе буде дійсно як у жахливих трилерах про людей-машин, і тільки мистецтво нам допоможе. Адже театр - це мистецтво про людину, її життя, рішення, проблеми, через театр ми можемо сказати світові про все що завгодно, показати проблему, не ставити діагноз, а виявити й розповісти історію про те, до чого може призвести неусвідомленість, зробити висновок і залишити глядачеві простір для роздумів».

У театрі студенти вивчають ази акторської майстерності, сценічної пластики, вчаться танцювати, працюють над сценічною мовою. Це нелегко, адже загалом до трупи театру потрапили студенти різних факультетів університету: юридичного, соціологічного, філологічного, фізичного, історичного, а також факультету іноземних мов, психології, математики і інформатики, комп’ютерних наук та інших. Кожен з них прийшов боротися з собою, це нелегка праця, але результати очевидні. Кожен з керівників театру індивідуально працює з кожним студентом. Записатися до театру можна через режисера Лілію Петренко.

Рік тому, у червні 2019 р. після півторарічних насичених репетицій відбувся довгоочікуваний дебют Студентського театру Каразінського університету. Глядачі переглянули пластично-вербальну виставу «Ящірка» за мотивами п’єси Олександра Володіна. Режисерами виступили Юлія Ковальчук та Лілія Петренко. Тож ініціатива повернення театру - це відродження не тільки студентського театру, а й цінностей, закладених ще за давніх часів…

Режисер Каразінського театру Л. В. ПЕТРЕНКО ставила виставу у театрі ім. Шевченка, вона  власниця театру «Творче об’єднання «INAKSHE».

- Ліліє Володимирівно,  що найважче у Вашій роботі?

- Режисура – це професія, в якій треба об’єднати всі навички життя. Адже, режисер повинен відчувати людей, вміти правильно донести до кожного своє бачення гри. У студентському театрі вся складність в тому, що студенти непрофесійні актори… Коли працюєш зі студентами набагато легше в тому сенсі, що ви спілкуєтеся  однією творчою мовою. А з Каразінськими акторами треба докладати більше зусиль (багато пояснювати, контролювати, направляти на правильну емоцію) для того, щоб отримати бажану картину.

- Як ви потрапили до Каразінського театру?

- В університет я потрапила через запрошення ректора академіка В.С. БАКІРОВА. Він і ідею згенерував щодо студентського театру. Озвучив її Оксані ДМИТРІЄВІЙ (головному режисерові Харківського театру ляльок), Оксана Федорівна розповіла Наталі ДЕНИСОВІЙ (головному художнику театру ляльок), а Наталя Миколаївна, знаючи, що я мрію про власний театр, зателефонувала мені. Ми зустрілися з Вілем Савбановичем, і він запропонував, щоб ми з колегами взяли студентський театр під своє крило.

- З якими помилками частіше за все стикаються актори-студенти?

- Мабуть з максималізмом й імпульсивністю. Тому що молоді. Слід вчитися оцінювати свої сили і робити це з гідністю. Тому що багато охочих приходять до театру з думкою, що це легко і не займає багато часу, а розчарувавшись у своїх здогадках – кидають театр.

Що було найтяжче при постановці «Ящірки»?

- Організованість акторів. Адже, це  скоріше не знання, а не неорганізованість, і це різні речі. Можливо в цьому і була якась проблема. Багато акторів з минулих сезонів працюють над виставами і досі. Це дуже приємно.

- Ви задоволені результатом вистави «Ящірка»?

- Очевидно, творча людина ніколи не буду задоволена повністю… Мені подобається, коли актори посміхаються, коли вони задоволені своєю роботою, але ідеальність ми маємо тільки у голові.

- Готуються нові вистави в Каразінському театрі?

- Планується 2 проекти. Ми намагаємося ставити масові вистави, тому що акторів багато. Минулого року ми закінчили сезон із  17 акторами. З приходом першокурсників ситуація сильно змінилася. Якщо встигнемо цього року втілити плани в життя, то ми молодці, якщо ні, то будьте впевнені , зробимо – ЗАВТРА.

СИНИЦЯ Тетяна Дмитрівна, директор Каразінського культурного центру: «Дуже радіємо, що у Каразінському відновилася традиція студентського театру. Студенти давно висловлювали побажання грати на сцені. Тут зібралися студенти з різних факультетів – і це чудово, що діти спілкуються між собою, діляться власними враженнями. Влітку було представлено виставу «Ящірка», зараз актори і режисери готують її  українською мовою. Ми підтримуємо в усіх починаннях студентський театр. Вони мають багато приміщень для репетицій: два класи, актову залу. Для них завжди відкритий доступ у будь-який час. Тому ми чекаємо від них нових прем’єр, і завжди підтримуватимемо їх.

Олександра ДМИТРІЄВА – акторка Каразінського театру, навчається на 3 курсі факультету психології. У березні 2018 р. разом з подругою прийшла на кастинг.

- Олександро, чому вирішила спробувати себе в акторстві?

- Я навіть планувала вступати до театрального. Гра  - це моє від слова «зовсім»...

- Розкажи про відбірковий кастинг.

- Набирали до театру всіх бажаючих… Ми все ще вчимося. Ми не можемо присвятити цьому більшу частину свого часу, як студенти університетів мистецтв. І я думаю, що акторська майстерність це та річ, якої повністю навчитися не можна. Це завжди виклик.

- Скільки часу проводиш на репетиціях? Як поєднуєш з навчанням?

- Коли як. Коли справа йде до прем'єри, репетиція може займати і 5, і 7 годин. Коли працюємо в більш штатному то близько трьох годин.  Три дні в тиждень зазвичай. Займаюся скоріше тому, що мені подобається процес підготовки, особливо перед самим показом.

- З якими труднощами  стикалися під час репетицій?

- Їх було багато і різних. Найбільша - це не вивчений текст.

- "Ящірка" – твоя перша вистава? Яку роль зіграла?

- Якщо говорити про більш-менш серйозну театральну роботу, то так, перша. В результаті грала Ящірку, чиє ім'я винесено в назву п'єси.

- Що найцікавіше в даній професії?

- Для мене це те, що ти можеш перевтілитися в людину, яка абсолютно на тебе не схожа, дозволити собі бути такою, якою ніколи не зможеш бути в звичайному житті. Одягати на себе незвичні образи - найцікавіше.

- І, наостанок, про що б хотіла попередити студентів, які збираються йти до Каразінського театру?

- Це навіть не попередження, а прохання: ставитися до театру не як до гуртка, не як до секції, а як до місця, де народжується нехай і не професійне, але мистецтво!

Анастасія ЛИТВИНЕНКО, ЛЖ-21.