З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
ВІД РЕДАКЦІЇ. Соціологи України провели опитування серед 34 тисяч учнів, батьків і вчителів столиці. Як показало дослідження, навіть у столиці, дистанційним навчанням охоплено не всіх школярів, а 78%. Це означає, що кожен п’ятий учень не навчається дистанційно під час карантину. Найпоширеніша причина не залучення до навчання - брак технічних засобів (25% тих, хто не навчається дистанційно) чи Інтернету (виїхали за межі міста до бабусі в село або на дачу). Третина (34%) тих, хто випав із дистанційного навчання, взагалі ігнорують процес навчання. Викликами для вчителів стали і проблеми технічного характеру (38%), зв’язку з учнями (41%), брак досвіду дистанційного навчання (37%). І більшість учнів, батьків і вчителів віддають перевагу очному навчанню. Про це сказали 70% учнів, 90% вчителів і 80% батьків.
У кожному білеті молодшокурсників-журналістів були запитання: «Що робили на карантині і чи готові далі продовжувати працювати в дистанційному режимі?». Пропонуємо частину відповідей.
Поліна ЯНЕНКО, першокурсниця: «Моє ставлення до такої форми навчання двояке: я не витрачаю багато часу на дорогу до УНІВЕРИТЕТУ, з іншого боку – мені так не вистачає викладачів, спілкування наживо, і величної гордої споруди… І до подальшого переведення нас на дистанційне навчання ставлюся з острахом…»
Антон КРАВЧЕНКО, першокурсник: «Чи хотів би я перейти на форму дистанційного навчання? Відповім, що НІ! Мені так подобається університет, в якому я навчаюся, люди, які мене оточують, живе спілкування, яке НІКОЛИ не може стати в один ряд навіть з найновішими технологіями… На карантині я мертвий всередині, хоча живий зовні…»
Софія ПИРОГОВА, першокурсниця: «Карантин значно вплинув на спілкування з друзями та мій фізичний стан. Дистанційне навчання забирає значно більше часу, ніж звичайне. І повний перехід, на мою думку, не краща ідея. Ми страждаємо, страждає навчальний процес».
Валерія ГОППЕ, першокурсниця: «Навіть через два місяці карантину я морально виснажилася… Нічого тебе не дисциплінує, окрім себе… І ніщо не замінить реальної комунікації! Це і приємніше, і ефективніше…»
Таких відповідей близько сотні студентів. І ВСІ – ЗА КЛАСИКУ НАВЧАННЯ!