П'ятниця, травня 20, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Я хочу Вам сказати

 

ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ…

ВІД РЕДАКЦІЇ. Дану статтю для «Харківського університету» ветеран Великої Вітчизняної війни Дмитро Андрійович УШАКОВ, викладач нашого університету, сапер, що тричі проходив з боями через рідний Харків і визволяв його, Зірку Героя Радянського Союзу отримав за форсування Дніпра у листопаді 1943, написав до 60-річчя Перемоги.

…На землю знову прийшла весна, а разом із нею – День Великої Перемоги – свято, яке безкінечно дороге людям, свято гірке і радісне, урочисте і скорботне. Час вершить свою справу, стрімко йде вперед. Він безжалісний навіть до свят. Свята інколи затьмарюються. Але це свято – хіба що при затьмарювані Розуму. Немає свята світлішого і зворушливішого. Адже з ним пов’язані думки й надії людей на мир, благополуччя, щасливе майбутнє. Перемога над фашистськими агресорами стала найвеличнішим прагненням нашого народу. Рукою самої історії навічно вписано в пам’ять людства 9 Травня 1945 р. 60 років відділяють нас від закінчення Великої вітчизняної війни. За ці роки виросли нові покоління людей. Але війна не стерлася в нашій пам’яті і не зітреться ніколи. У наші дні під впливом труднощів і соціальних потрясінь, що звалилися на нас, стали ставитися запитання: а чи варто було протистояти німецькому вторгненню, свідомо йти на незчисленні жертви й нестатки?... Кров холоне в жилах, коли знайомишся з планом «Ост», у якому викладена жахлива програма підкорення Радянського Союзу й розкрадення його багатства, знищення мільйонів українців, росіян, білорусів, євреїв. Цей злісний план фашистські звірі стали здійснювати з перших днів окупації нашої території: в Україні було розстріляно і замучено 4,5 млн. чол., у Білорусі – 2,2 млн. чол. (кожен четвертий). Після розгрому СРСР у плани фашистської Німеччини входило завоювання Англії, Ірану, Індії, Єгипту, США…

Перемога над фашизмом – це подія справді планетарного значення, подія, яка визначила долю людства, майбутнє всієї цивілізації. Без Перемоги 1945 р. не постала б сьогоднішня незалежна Україна. У пору суворих випробувань із особливою силою виявилася духовна міць, мужність, патріотизм народів СРСР. То були роки небувалого за силою духу і масовістю героїзму. Люди різних національностей і різного соціального становища, віруючі і атеїсти, молодь і люди зрілого віку зламали хребет фашистському звіру. Це була справді Вітчизняна війна. У той час народ був справді однією великою сім’єю. Великий внесок у досягнення Перемоги над загарбниками зробили воїни-українці. В єдиних бойових лавах боролися вони на полях України, у Білорусі, під Москвою і Ленінградом – на всіх фронтах війни. За мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з ворогом, 2,5 млн. воїнів-українців нагороджені орденами і медалями, понад дві тисячі чоловік були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Серед них 250 харків’ян, близько 200 полтавців, понад 150 киян, 134 кіровоградці, 133 дніпропетровця…

Президент США Ф.Д.Рузвельт у лютому 1943 р. писав: « Червона армія і російський народ примусили збройні сили Гітлера йти до остаточної поразки і завоювали на довгі часи повагу народу Сполучених Штатів». Прем’єр-міністр Великобританії У. Черчіль: «Майбутні покоління визнають свій обов’язок перед Червоною Армією так само беззастережно, як це робили ми, доживши до того, щоб бути свідками цих величних перемог». Франція, генерал Ш. де Голль: «Французи знають, що зробила для них Радянська Росія, знають, що саме Радянська Росія відіграла головну роль у їх визволенні».

Тим болячіше усвідомлювати, що є сили, які намагаються очорнити історію війни, принизити значення Перемоги, забути її свято. Вони грубо перекручують характер війни 1941-45 рр., стверджують абсолютно невірно, що минула війна не була ні Великою, ні Вітчизняною, а лише сутичкою між «двома тоталітарними системами». Таке визначення антинаукове, переслідує певні політичні цілі. Я пройшов Україною з боями понад дві тисячі кілометрів зі сходу на захід. Я бачив як зі сльозами на очах зустрічали радянського солдата-визволителя. Радість людей була безмежною.

Не можна історію робити прислужницею всіляких ідеологій і політичних течій. Історію слід писати такою, якою вона була. Історія буває або правдивою, або фальсифікованою. Нехай нинішній травень Перемоги ще раз нагадає нам про історичні події, хай об’єднає нас у цей святковий день… Вшануймо ветеранів Великої Вітчизняної, які ще поруч із нами.

Доц. Д. УШАКОВ, Герой Радянського Союзу, командир 48-го інженерно-саперного батальйону 7 гв. армії, 2-го Українського фронту, викладач Харківського університету.