Віктор Іванович АСТАХОВ

Мій батько, АСТАХОВ Віктор Іванович, відповідно даним сайту «Пам’ять народу», вступив на службу до лав РККА в 1940 р. Але в автобіографії тато вказав, що пішов на фронт добровольцем, відмовившись від броні, із другого курсу МІФЛІ. Службу проходив в 991 винищувальному авіаполку 29 авіаційної дивізії 10 Повітряної армії 2 Далекосхідного фронту. У роки Великої Вітчизняної війни ДРВ направив із свого складу на радянсько-німецький фронт 23 дивізії, 19 бригад та авіаційні частини – всього близько 250 тис. осіб, близько 2 тис. танків, близько 3,3 тис. гармат та мінометів…

На відміну від діда тато мало розповідав про війну. Запам’яталися лише гарячі дискусії з мамою про роль у війні Верховного головнокомандуючого Й.В.Сталіна. Глибоко вразила розповідь тата і незнайомі та страшні слова в своїй правді – харакірі і камікадзе… Тата не стало рано. Він пішов від нас 22 червня 1972 р. – яка страшна дата! Я тільки-но закінчив 8-й клас. І мені так його не вистачало. І не вистачає і сьогодні… Мій тато був на Війні, ніс службу там, де було наказано. За участь у Сунгарійській наступальній операції був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». У нагородному листі так і вказано: за уміле керівництво ескадрилью в період бойових дій. Уже в мирні часи тато був нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», а в 1967 р. – орденом «Трудового Червоного Прапора».

Усі близькі друзі тата були фронтовиками. І взагалі до фронтовиків у всіх нас було особливо тепле ставлення. Я пам’ятаю на прем’єрі фільму «Освобождение» я вперше побачив, як тато плакав. Це було єдиний раз за все його життя… А на шкільний конкурс інсценованої пісні за порадою тата ми з однокласниками взяли пісню «Последний бой, он трудный самый…» із цього фільму. І…. завоювали перше місце!

Сьогодні я старший за свого батька більше ніж на 10 років! А його яскраве і таке коротке життя залишається для мене прикладом. І батьківський лозунг: «можеш – допоможи», головний пріоритет у роботі з людьми

Віктор Вікторович АСТАХОВ, син.

Проректор з ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ

Так, незабутньому Віктору Івановичу 29 травня виповнилося б 98… А його немає з нами вже 48 років! Лише з невблаганним часом розумієш: як рано забрала його від нас доля! Яким молодим і сповненим сил і планів пішов він від нас… На жаль. І проходячи коридорами рідного університету, слухаючи лекції на історичному, вдивляючись у очі сьогоднішнім студентам, страшенно жаль, що вони вже ніколи не почують блискучої лекції професора Астахова, не підуть з ним разом на недільник, не відчують його багатогранний талант на собі… Ветеран Великої Вітчизняної, Захисник Вітчизни і рідного університету, який він любив понад усе, непересічна особистість Учителя з великої літери, проректора проф. В. І. Астахова продовжує жити в наших серцях і в цих стінах, де він навчався, жив, творив, захищав свої дисертації і дисертації своїх учнів, де повсюди зустрічаєшся із душевною щедрістю… До кожного звертався по імені… Ось він заходить до редакції газети в 12 корпусі – вузенької кімнатки із трьома столами -3-51! «А ну, Оленко, бігом на другий поверх, оглянь аудиторію 2-51. Чи сподобається?» …Сподобалася. Тут ми працюємо і сьогодні…

Людина поза часом. Він був таким: щедрим, турботливим, розумним, відданим, закоханим в університет і свою справу. Він був Людиною і світло від зірки "Астахов" не згасне в цих стінах, доки стоятиме на майдані Свободи прекрасний Храм науки – наш УНІВЕРСИТЕТ.

О.НЕРУХ.