Понеділок, грудня 05, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Університет від «А» до «Я»


Пам’ятники  Каразінського

ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо рубрику «Університет від «А» до «Я». І карантин, і коронавірус, але ж ювілейного навчального року в Каразінському ніхто не відміняв.  Сьогодні в нашій ювілейній рубриці літера «П». Пам’ятники. Пам’ятники  Каразінського. Слово другокурснику відділення журналістики,  слухачеві «Творчої майстерні» редакції газети Олександру КРАМАРЕНКО.


Коли б не робота у творчій майстерні, я би не зацікавився  такою своєрідною темою, і ніколи б не дізнався так багато про неповторні пам’ятники альма матер – Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. І точно не зміг би Вам розповісти про це. Почав я свою екскурсію для Вас від пам’ятника засновнику Харківського Імператорського університету Василю Назаровичу Каразіну. Пам’ятаю на першому курсі нам пропонували на практичних заняттях тест: намалюйте по пам’яті, який він – Василь Назарович бронзовий, на п’єдесталі? І знаєте - тисячі  разів проходиш повз  монумент, а  відтворити простими штрихами позу  дивовижної людина так просто і не виходить… Який він – бронзовий Василь Назарович?  Куди він запрошує?  Як він тримається перед своїми нащадками? Ось у період карантину Василь Назарович теж у масці. Веселі, молоді члени студентської ради університету одягли і Василя Назаровича відповідно часу – у маску. А у січні він стояв у мантії Почесного доктора  свого університету…

…Спроектований пам’ятник скульптором І.І. Андреолетті до 100-річчя Харківського університету і встановлений на базальтовий постамент, створений архітектором А. Н. Бекетовим. Збирали кошти вдячні харків’яни тривалих двадцять років. Вкладниками були самі харків'яни. Як відзначає професор  С. І. Посохов: «якщо ви переглянете «Харьковские губернские ведомости» тих часів, ви помітите, як постійно публікувалися  дані про зібрані пожертвування, навіть якщо десять копійок людина здала у спільну справу,  то вказувалося прізвище, писалося „десять копійок“ і вказувалася загальна сума».

Споруджений в 1904 р. на честь 100-річчя Університету, чотири рази переміщували бронзового Василя Назаровича: перше місце  на вул. Сумській, там, де стоїть сьогодні Т.Г.Шевченко, друге – на вул. Університетській, перед першою будівлею університету; третє – в парку Шевченка, де сьогодні сидить Гулак-Артемовський. І ось в 1999 р. став постамент, як і годиться, перед своїм улюбленим дітищем – Університетом.. Віримо – на постійне місце і назавжди. І запрошує Василь Назарович простягнутою правицею своїх нащадків до оволодіння знаннями. Я обійшов фігуру  і прочитав кожну із надписів на пам’ятнику. Одна із трьох надписів на постаменті: «Главным предметом учреждения университета было у меня благосостояние моей милой страны и полуденнаго края России». На фасадному боці памятника Каразіну: «1805—1905. Василий Назарович Каразин, положивший основание Императорского Харьковского университета». А справа: цитата Каразіна: «Блажен уже стократно, ежели случай поставил меня в возможность сделать малейшее добро любезной моей Украине, которой пользы столь тесно сопряжены с пользами исполинской России». Привіт тобі, шановний Василю Назаровичу! Спасибі тобі за НАШ УНІВЕРСИТЕТ!

… А далі я  пішов у бік Держпрому, де йдуть і йдуть у ВІЧНІСТЬ  мої ровесники, безсмертні СТУДБАТІВЦІ…


Харківські студбатівці


У передвоєнний час у Харкові було 20 інститутів,  в яких навчалося 30 тисяч студентів. 22 червня 1941р. фашистська Німеччина разом із союзниками напали на території західних радянських республік, стрімко просували своє військо вглиб країн СРСР. 23 червня студенти Харківського університету на мітингу заявили «Ми готові замінити книжки на гвинтівки сядемо у танк, у літаки…» Як описав студбатівець, вихованець Харківського університету Олесь Гончар у своєму романі «Людина і Зброя» весь подвиг  студентів Харкова, що добровольцями пішли на фронт і  життям своїм захистили рідну землю від фашистського ворога… У 1981 р. з ініціативи ХДУ формується за допомогою студентів будівельний загін під назвою «Комунар», який очолили студенти історичного та радіофізичного факультетів Г. В. Милюха і І. М. Єфанов. На організаційних зборах бійці загону ухвалили рішення перерахувати 70% власного заробітку на спорудження пам’ятника Харківськам студбатівцям, які загинули на фронтах  війни.

…1983р зібрана сума на спорудження становила 110 тис. крб. Весною Харківська організація спілки архітекторів УРСР оголосила конкурс на кращий проект пам’ятника. 4 грудня 1984 районна Рада народних депутатів підтримує пропозицію СБЗ  «Комунар». 1985р. Харківська скульптурна фабрика виконала замовлення на відлиття бронзового пам’ятника. Але почалася перебудова, зміна влади, нестабільна економіка… справу відкладають. Згодом за участі живих студбатівців спроби співпрацювати з керівниками міста виявилося марними. Гроші,  перераховані на рахунок  «Міськомпробудтресту» безслідно зникають. Понад 10 років пролежали студбатівці вже бронзові у господарському дворі університету. І до честі університету і його загальноуніверситетскої газети «Харківський університет» вони тримали під своєю увагою проблему пам’ятника… 1999 р.. розпочинається друга спроба його поставити таки  пам’ятник. Розгортається кампанія із добровільного збору коштів серед громадськості. Зібрали пожертвувань в 60 тис. 400 грн. І ось у жовтні 1999 р. Монумент підноситься  із правого боку центрального корпусу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Петро Гулак-Артемовський


А на відкритті цього пам’ятника ми всі були присутні. Був присутній і Почесний доктор Харківського університету Іван Федерович  ДРАЧ. Ми слухали його промову  і намагалися зрозуміти, на кого ж чекає відтепер біля університету  Петро Петрович Гулак-Артемовський? Очевидно на нас, студентів альма матер із XXI ст.

…У 1817 році Гулак-Артемовський був вільним слухачем на словесному факультеті Харківського університету. Вже наступного року почав викладати там польську мову, а у 1841 став ректором. Саме навколо Артемовського та Харківського університету в 19 столітті розвивалася українська культура, створювався перший український журнал та друкарня.

У 1855 р. Гулак-Артемовський обраний почесним членом Харківського університету. Крім того, П. П. Гулак-Артемовський з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті благородних дівчат, а з 1827 р. також керував навчальною частиною Полтавського інституту шляхетних дівчат. Він належав до числа засновників «Українського журналу». Був членом Московського товариства аматорів російської словесності, Королівського товариства друзів науки у Варшаві.

17 листопада 2017 року в Каразінському університеті відбулося урочисте відкриття пам’ятника видатному українському діячу освіти і культури, письменнику, перекладачу, класику української літератури, ректору Харківського університету (1841–1849) Петру Гулаку-Артемовському. Він стоїть на вході в університетський парк імені Тараса  Шевченка, на протилежному  боці від студбатівців.


Нобелівські лауреати


Світ має три фундаментальні виміри - матерія фізична, матерія біологічна і соціальна матерія. І на цих пам’ятниках люди, які досягли визначних результатів у пізнанні світу фізики, світу біології та світу соціальних відносин.

23 квітня 2016 р. У  Каразінському університеті відбулося відкриття пам’ятників лауреатам Нобелівської премії, співробітникам Харківського університету - біологу Іллі Мечникову, економісту Семену Кузнецю та фізику Леву Ландау - ученим, які прославили ім’я університету та чиї наукові здобутки неоціненні.

Усі ці люди при житті зробили значний внесок в історію України, їхні досягнення оцінили не тільки українці, а й весь світ. Що ж їх усіх об’єднує, так це  прагнення покращити світ своїми відкриттями у науці,  благо людства.

Північний корпус

17 листопада 2010 р.  відкрито два пам’ятники Д.І. Багалію і О. М. Ляпунову біля Північного корпусу. Стрічку ювілейну перерізали: монументу Ляпунова – декан мехмату проф.  Г. М. Жолткевич,  Д.І. Багалію  - декансторичного факультету проф. С. І. Посохов. Олександр Михайлович Ляпунов навчався в Харківському університеті з 1885-1902р. Автори пам’ятника Олександр Рідний і Анна Іванова. Ляпунов  створив теорію «стійкої рівноваги механічних систем з кінцевим числом параметрів». Видатний  математик, механік. Займав посаду в Санкт-Петербурзькій академії з прикладної математики. Отримав популярність за свої дослідження, роботи в області диференціальних рівнянь, теорії вірогідності, гідродинаміки та створену ним «теорію стійкості рівноваги і руху механічних систем з кінцевим числом параметрів.


Цікаво, що Олександр Михайлович спочатку поступив на відділення природних наук фізико-математичного факультету Петербурзького університету. З перших днів навчання захоплювався хімією, а викладачем був Д. Н. Менделєєв, але зрозумівши, що більш схильний до математики тому переводиться  на математичний відділ.

Д.І. Багалій.  Проводив археологічні розкопки і був організатором та учасником декількох археологічних з’їздів. Дійсний член Імператорського Московського археологічного товариства, низки губернських архівних комісій. Активну наукову, педагогічну і громадську діяльність Багалій вів і після Жовтневої революції. Очолив культурно-просвітницьке товариство «Просвіта» в Харкові, читав лекції з історії Слобідської і Лівобережної України в університеті та на Вищих жіночих курсах, редагував науково-популярну серію «Культурно-історична бібліотека».

1921 по 1927 рік - професор історії України в Харківському інституті народної освіти. У 1926-1932 роках - директор науково-дослідного інституту з вивчення життя і творчості Т. Г. Шевченка. З січня 1920 р. Багалій очолив архівну секцію Харківського, а потім і Всеукраїнського комітету з охорони пам’яток мистецтва та старовини.

…Я стою перед спорудою УНІВЕРСИТЕТУ і кажу ДОЛЯ. «Дякую» за щастя бути частинкою цієї величі і слави.  Дивовижного УНІВЕРСИТЕТУ світу.

О. КРАМАРЕНКО, другокурсник відділення

журналістики,  слухач «Творчої майстерні»  викладача  О.О.НЕРУХ.