Понеділок, жовтня 03, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Сила традицій

Подарунок до ювілею

 


Пам’ятка про Пам’ять! Перед Вами обкладинка фундаментальної праці  колективу студентів, школярів, викладачів та співробітників Харківського гуманітарного університету  «Народна українська академія». Велика і трудомістка праця, над якою працювали десятки людей декілька років. Чотири однакові за розміром розділи книги «Спасибо, солдаты, за год 41-й, за год 45-й…»  - пам’ятка  історичній пам’яті про події Великої Вітчизняної війни. У праці зібрано спогади про своїх батьків, дідів, близьких і рідних, які пройшли горнило Другої Світової війни. Це  чесні, світлі спогади дітей, онуків, правнуків,  дітей війни про воєнне лихоліття, про тяжкі повоєнні роки, коли  із руїн, як фенікс із попелу, вставала наша рідна свята земля і відроджувалася після фашистської навали… Книгу цю подарував  нашим читачам авторський колектив.  Важко відшукати подарунок, дорожчий за цей. Дякуємо від щирого серця. Немає нічого дорожчого в світі за ПАМ’ЯТЬ. Ми маємо пам’ятати все до останньої літери. Пам’ятати, щоб не повторилися  страхіття 75-річної давнини! Головне – не втратити ПРАВДИ.

О.НЕРУХ, головний редактор.


Боротьба за пам’ять!

ВІД РЕДАКЦІЇ. Отож, перед нами результат величезної і дуже важкої роботи – книги, підготовленої   студентами, школярами, викладачами і співробітниками Харківського  гуманітарного університету «Народна українська академія», присвяченої дивовижній даті: 75-річчю Великої Перемоги над фашизмом в Європі. Матеріал для цієї монографії  колектив збирав не один рік. І з кожним роком така праця ставала дедалі складнішою, бо минали десятиріччя і все далі в історію йшли  події 1941-1945 рр., і все менше залишається поруч із нами живих свідків – учасників тієї страшної в історії людства війни. А  ще: все гострішою стає боротьба за ПАМ’ЯТЬ про ті незабутні, трагічні і героїчні події. Ми  сьогодні повертаємо  наших читачів до історичних фактів, історичної і знакової особистості  в історії Харківського університету, учасника Великої Вітчизняної війни, вихованця  Каразінського, доктора історичних наук, професора, першого проректора Харківського університету Віктора Івановича АСТАХОВА.

Сьогоднішнє молоде покоління – останнє, хто може почути про ВІЙНУ від сучасників тих великих подій. А це значить, що історія тієї ВІЙНИ переходить на новий рівень свого існування. Вона відчужується від безпосередніх носіїв, переходить в усну традицію народу, стає частиною його менталітету. Ось чому важливо сьогодні зберегти нам з вами ЧЕСНУ історичну пам’ять, передати живу, особистісну пам’ять наступним поколінням.

Так, нам нелегко далася наша Перемога. Були незчисленні втрати, скалічені долі, були похоронки,  був колабораціонізм і зрадництво, мародерство… Було.  Але не це визначало життя більшості людей, які прагнули будь за яку ціну  відстояти свою землю, свій дім і своїх близьких. Ми розгромили фашизм і десятиліттями носимо горде ім’я  ПЕРЕМОЖЦІВ.  Це дає нам право пишатися своєю героїчною історією, своїми героями-предками. А стержнем всього є наша ОСОБИСТА пам’ять, пам’ять про кожну близьку людину, що пройшла горнило  Другої світової війни. Сьогодні, як ніколи виросли біль і велич святого дня  - Дня Перемоги. День живого зв’язку поколінь. Пам’ятаєте, як у «Повести временных лет» літописець боїться небезпеки втратити себе. Наша пам’ять – найсвятіше, на чому ЛЮДИНА тримається і живе…  День Перемоги. День Гордості. День Істини. День, до якого ми ішли довгих 1448 днів! Ми – народ-Переможець. Книга, яку Ви бачите, розповідь про те, який  міцний взаємозв’язок у наших поколінь – героїв і правнуків.  І говорить про це Пам’ять серця.  Нинішні покоління чують  відлуння минулої війни. А важливо не  просто чути, але і пишатися подвигом предків.

…Триває у наші дні найгостріша боротьба за чесний процес становлення історичної пам’яті нашого народу. І ми всі сьогодні у відповіді за цю чесність. Якою ціною завойоване наше щастя.  Якою ціною вдалося нашим предкам піднести Знамено Перемоги над рейхстагом. Жива пам’ять – вона і  тут, у цій монографії!  Ми надаємо Вам лише одне есе із книги про знакову людину в історії Каразінського – незабутнього Віктора Івановича АСТАХОВА. Ветерана Великої Вітчизняної.  Дивовижну світлу університетську Людину. Першого  проректора університету.  Нарис написав про батька його син – Віктор Вікторович АСТАХОВ.

Із КНИГИ  «Спасибо, солдаты, за год 41-й, за год 45-й!».