П'ятниця, грудня 03, 2021

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Пам’ять сильніша за Час!

Олександр Федорович ЦЕЛУЙКО.  Доки ми живі – буде живим і він…

ВІД РЕДАКЦІЇ. Минуло 40 днів, як пішов від нас у вічність О.Ф.ЦЕЛУЙКО. І ми писали про цю сумну подію… Світла університетська Людина. Колега, друг, батько, чоловік, вчений… І до редакції газети пишуть, розповідають, бажають поділитися найсвітлішим… До редакції надійшов ЛИСТ.

Школа (Скрипник А.О.): Олександр Федорович Целуйко народився 5 грудня 1958 р. в Харкові в родині інтелігентів. Батько, Федір Олександрович, і мама, Надія Іванівна, працювали інженерами на великих харківських заводах, верстатобудівному і підшипниковому. Федір Олександрович на фронті з 1944 року, встиг узяти участь у Великій Вітчизняній війні.

Олександр пішов у  школу  на Нових Домах. Відвідував і музичну школу по класу акордеона. Однак, точні науки та захоплення конструюванням виявилися сильнішими за музику і привели хлопця до фізико-математичної школи № 27. Але  заняття в музичній школі не пройшли безслідно: залишилося уміння грати на гітарі та співати. Олександр у новй школі привертав увагу однокласників спокійним характером, відсутністю метушливості, упевненістю в своїх силах, доброзичливістю. Він ніколи не роздратовувався,  спокійно вирішував усі проблеми. Чудово малював. Його захоплював дизайн автомобілів. Весь "вільний" на уроках час було присвячено автомобілям. Дивовижно, але виявилося, що за шкільною партою було передбачено появу нових класів автомобілів, таких, як УПВ, міського двомісного мікроавтомобіля, аналог якого багато років тому був випущений фірмою Мерседес під назвою "Smart"... А ще був ХДУ, фізтех.

Навчання на фізико-технічному (С. Литовченко): Ми із Сашею вступили на фізтех 1976 р., і «вищі сили» в особі декана Г.А. Мілютіна та його заступників М. М. Макарова та А. М. Блінкіна призначили нас до однієї групи, одинадцятої (ТО-11). Фізтехівці знають, що в нашому навчанні чи не головне - регулярність і сталість.. У Саші - завжди все було в порядку, все за графіком, конспект написаний, дози зроблені, лаби виконані. А написано все таким начерком і так охайно, що друкарська машинка конкуренції не витримувала, у Саші було красивіше. Але і в «довільній програмі» Саша був такий самий..

Літо 1977 р. - будзагін в м. Надим Тюменської області. Робота була важкою, робочий день - по 12-14 год., то спека, то суцільний дощ тижнями, комарі, мошка, вогкість... Втомлювалися дуже. Будзагін називався «Електрон», я був комісаром загону, що накладало додаткові обов'язки: регулярне оновлення «наочної агітації», випуск стінгазет. Газета загону, природно, теж називалася «Електрон». Відповідати високим стандартам факультетського «видання» допомагав Саша.

Після п’ятого семестру ми обрали різні спеціалізації. Саша став плазмістом, а я - твердотільником («залізячником», як казали на фізтесі). Після закінчення навчання (1982 р.) нас обох залишили на фізтесі працювати. Перетиналися лише зрідка. Практично в один час ми  стали викладачами факультету ( він – у 1993,  я – в 1994 ). Виробничі питання із Сашею-заступником декана,  було вирішувати легко, спокійно... Таким він був і деканом, і директором... Чесний громадянин, надійний і вірний друг, чудовий син, чоловік, батько, дід, просто добра, розумна і глибоко порядна Людина. Саме так - Людина з великої літери.

Аспірантура (М.Д. Середа): У 1998 р. Олександру Федоровичу запропонували продовжити навчання та роботу на кафедрі фізики плазми в науковій групі доц. Є.І. Луценка. Так була визначена подальша доля Олександра Федоровича як ученого. Весь подальший життєвий шлях  Олександра  Федоровича був пов'язаний із  Каразінським. Потрапити до групи Є.І. Луценка було безперечним успіхом. Це був видатний фізик-експериментатор. Олександр Федорович приступив до досліджень динаміки протікання сильнострумових імпульсних газових розрядів різних модифікацій на складній для того часу експериментальній установці. Ця установка включала в себе високовольтну імпульсну техніку, важкі котушки імпульсного магнітного поля… При дослідженні просторово-часових характеристик прямого (довжиною понад один метр) розряду одночасно використовувалися всі наявні діагностичні та реєстраційні пристрої та вимірювальна апаратура. Автоматичного збирання та обробки даних у той час не було, все робилося вручну. Обсяг виконуваних Олександром Федоровичем робіт був просто колосальним. Але тут Олександр Федорович перевершив свого Вчителя Цілеспрямованість, наполегливість, скрупульозність, постійне вдосконалення своїх знань і навичок плюс величезна працьовитість дали можливість успішно закінчити аспірантуру та в 1987 році захистити дисертацію «Динамічні характеристики самостійного пучково-плазмового розряду» за спеціальністю 01.04.08 - фізика і хімія плазми. Інтелігентний, чуйний, неконфліктний і дуже делікатний по відношенню до колег і друзів - таким Олександр Федорович назавжди залишиться в нашій пам'яті.

Факультет комп’ютерних наук (В.М.Куклін): У роки студентства Олександра Федоровича на фізтесі великою повагою користувалася стінна газета «Електрон». Її випуски робили на десятках аркушів ватману. Вони досягали в довжину декількох десятків метрів, що створювало проблеми з її розміщенням. Редакційна команда складалася з двох десятків хлопців (постійних членів редакції) та ще кількох десятків уболівальників, прихильників і просто цікавих. Кожен випуск був святом не лише для редакції та товаришів, які приєдналися до неї, але для студентів усіх факультетів, які мали до неї доступ. Одним із найбільш корисних і креативних членів редакції в 1976-1982 роках був Саша Целуйко з його вмінням малювати все, що потрібно, і неординарним підходом до матеріалу.

З переходом на фізтех з ХФТІ доц. Є. І. Луценка, який був унікальним і талановитим експериментатором, Саша Целуйко, разом із кількома колегами, створили чудову експериментальну групу. На установки та на обладнання цієї групи навіть водили екскурсії. Експериментальна лабораторія справляла враження  акуратністю, продуманістю і ... дизайном, що без участі Саші Целуйка аж ніяк не обходилося. Саша був улюбленцем Є. І. Луценка, який відразу оцінив дивовижну обдарованість молодого науковця. Рідко, коли талант експериментатора так близько і органічно поєднується  із винятковими здібностями теоретика, як це було у Саші. 1 січня 1997 р. Олександра Федоровича було призначено заступником декана фізтеху з навчальної роботи. 1 вересня 1999  він став виконувати обов’язки завідувача відділення комп’ютерних наук Інституту високих технологій, яке було плацдармом для створення факультету комп’ютерних наук (ФКН). З вересня 2001 Олександр Федорович очолив новостворений в університеті ФКН . А бути першим деканом означало власне закладати підвалини факультету, добирати кадри, вибивати комп’ютерну техніку, залучати студентів… Цій справі Олександр Федорович присвятив п’ять з половиною років свого життя. За умов дефіциту коштів і матеріалів, що більше було схоже на злидні, напівзруйнована будівля колишньої Академії Говорова, аудиторії, де не було меблів і стільців, відсутність дошок і діряві вікна, а головне, нестача техніки (комп'ютерів) були доповненням до відсутності досвіду в аврально покликаних у викладачі комп'ютерної науки математиків і фізиків. І організацію цього факультету доручили О. Ф. Целуйку. Це все лягало на декана… Керувати таким факультетом було не просто. Олександр Федорович створив ФКН, і йому як першому декану одного з найбільш динамічних і перспективних факультетів у історії найстарішого класичного університету країни в усі часи існування університету залишиться місце засновника ФКН.

Олександр Федорович був справжнім інтелігентом. Фізикою він жив, тонко відчуваючи всі тонкощі експерименту. І навіть ретельність, з якою він підходив до організації досліджень, підкреслювала глибину усвідомлення досліджуваних явищ. Коли нас покидають такі люди, світ стає трохи бідніше і тьмяніє. Пам'ять про нього і гіркий жаль про його відхід будуть слідувати за нами все наше життя.

Група лікарів-програмістів (І.Гірка): У 2001-2006 роках на ФКН паралельно навчалася група студентів, які за основним місцем навчалися на медичному факультеті. Задум цієї групи був унікальним. Лікар, який володіє досконало комп'ютером, - це було, щонайменше, зухвало. При всіх складностях з організацією навчального процесу для студентів денного відділення ФКН О.Ф. Целуйко знайшов час скласти окремий навчальний план, домовитися з колегами, які читали курси для цієї групи. А проблеми зі студентами денного відділення були, хоча б тому що серед них значну частину становили іноземні студенти. Цих студентів ще треба було знайти, що становило окреме завдання, адже в Харкові програмістів уже тоді готували і ХІРЕ, і ХПІ, а слідом за ними всі вищі навчальні заклади, крім, хіба що, Юридичної академії та Інституту культури.

Проект з групою студентів медичного факультету, які навчалися на ФКН, виявився дуже успішним. Його випускники виявилися дійсно затребуваними. Більш того, вони виявилися більш успішними порівняно з однокурсниками на медичному факультеті, які не пройшли таку школу. Можливо, це пояснюється тим, що ці хлопці та дівчата від початку були більш активними і відмінно устигали за основними (медичними). Вони все відмінно влаштувалися в житті. Багато хто здобув посаду лікаря за кордоном.

Колега і друг (Азарєнков М.О.): З Олександром Федоровичем Целуйко мене пов'язують багаторічна дружба, спільне фізтехівське минуле, спільна адміністративна та наукова робота. Фізтех – маленький факультет, ми всі один одного і один про одного знаємо. Саша був учнем доц. Є.І. Луценка, унікального експериментатора, який умів усе робити своїми руками. Мені було цікаво все, чим займався Євген Іванович. Саша, напевно, був найкращим учнем Є.І. Луценка. Він легко вмів розрахувати будь-який вимірювальний прилад, зробити його своїми руками, провести вимірювання, обробити результати та знайти адекватне фізичне пояснення. Він вільно володів математичним і фізичним апаратом, чисельним моделюванням. Все це давало можливість вивести дослідження на новий рівень. Якщо Є.І. Луценко пояснював фізику явищ на якісному рівні, то Саша оперував уже числом. Пригадую, в дев’яності роки виникла задача сконструювати та виготовити чотирикамерну зі шлюзовим з'єднанням і стрічкопротяжним механізмом автоматичну установку з напилювання металевих плівок на рулонні матеріали. Саша виконав усі розрахункові та конструкторські роботи по установці за два місяці. А саму установку було виготовлено за рік. У нормальні часи таку роботу міг виконувати великий колектив спеціалізованого галузевого інституту за набагато більші гроші, ніж ті, які отримала група співробітників фізтеху. Другий приклад з того ж часу. Виникла задача створення щільної мішені з іонів вольфраму фіксованої форми для напрацювання антиречовини на протонному прискорювачі в США. Саша за пару днів провів розрахункові роботи, розробив конструкцію, яка утримує мішень, і ми запропонували свій проект на розгляд. Остання задача, якою займався Саша - це створення імпульсного потужного джерела ультрафіолету в розрядах на парах олова.

Саші багато довелося займатися адміністративною роботою. Він працював заступником декана фізтеху. З поста заступника декана він перейшов у декани ФКН. Сім найважчих років в історії факультету він був його першим деканом. У нього добре виходила наукова робота зі студентами: вони охоче йшли до нього виконувати курсові, дипломні роботи. Практично всі ці роботи закінчувалися спільними статтями та доповідями на конференціях. З цих студентів Женя Боргун захистила кандидатську дисертацію, а Ярослав Гречко вже представив дисертацію до спеціалізованої ради.

Саша був чудовим другом. Якщо комусь потрібна була його допомога, він завжди її надавав. Його не потрібно було вмовляти, він сам віддавав усе іншим. Немає з нами Олександра Федоровича. Але залишилася його наука, статті, учні, колеги, друзі... його родина, онука, яку він безмежно любив. Поки ми живі - буде жива і пам'ять про нього.