Понеділок, жовтня 25, 2021

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Досвід

Робота експертом

ВІД РЕДАКЦІЇ. Повернулася зі Львова, де працювала експертом з акредитації освітніх програм магістратури «Журналістика» та «Медіакомунікації» ВНЗ «Український католицький університет» професор, доктор наук із соціальних комунікацій, завідувач кафедри журналістики Любов Марківна ХАВКІНА. Наш кореспондент Карина ТАРАСЕВИЧ  поспілкувалася з нею. Слово Любові Марківні:

- Одне з моїх найцікавіших робочих вражень за 2020 рік – перший досвід участі в роботі експертної групи з акредитації освітніх програм, який я мала на початку березня. Враження виявилися тим сильнішими, а робота тим складнішою, проте й цікавішою, через кілька факторів, почасти доволі несподіваних. По-перше, через те, що на першій же моїй виїзній експертизі мене, не зважаючи на відсутність безпосереднього досвіду акредитаційного експертування за оновленим алгоритмом, призначили керівником групи, що додало обов’язків і відповідальності. По-друге, акредитувалося одразу дві освітні програми магістратури – «Журналістика» та «Медіакомунікації», а, за положенням, час на роботу експертної групи від того не збільшується – ні на виїзну частину, ні на підготовку об’ємних звітів, – лише до групи додається четвертий експерт. І по-третє, ЗВО, де акредитувалися освітні програми, виявилося достатньо прикметним і резонансним, із власною традицією і оригінальними, подекуди контраверсійними, підходами до організації освітнього процесу, – ВНЗ «Український католицький університет» (м. Львів).

Новий алгоритм і оновлена процедура акредитування освітніх програм, як відомо, непроста й дуже відмінна за своєю логікою і структурою від попередньої, тож практично опанувати її і якісно запрацювати в її межах для кожного експерта й кожної експертної групи є почасти викликом і випробуванням. І це починаючи від багатокрокового опанування новими електронними можливостями, програмами, онлайн-тренінгами й електронними кабінетами (які наразі ще не завжди безперебійно працюють) – і завершуючи вибудовуванням новітньої комунікативної стратегії під час виїзду до ЗВО, яка містить чимало формальних і психологічних складнощів, проте й надає нові можливості для оцінки плюсів і мінусів – за офіційною термінологією, «сильних і слабких сторін» – освітньої програми.

Гадаю, не секрет, що багато параметрів і аспектів новітнього акредитування освітніх програм викликають чимало дискусій, непорозумінь, питань, критики з боку усіх учасників освітнього процесу та всіх дотичних до акредитації ОП. І є дві речі, які я зрозуміла по-справжньому вже під час робочого виїзду до Львова. По-перше, численні тренінги, інструкції і пам’ятки для експертів аж ніяк не були зайвими, хоча іноді на них було непросто знайти час і натхнення, й вони не завжди були оптимальними за формою чи наповненням. І по-друге (і саме це видається мені найсуттєвішим моїм враженням і висновком), – головним, стрижневим компонентом в будь-якій системі і робочій процедурі залишаються люди, саме вони наповнюють їх собою, наповнюють форму змістом, надаючи сенсу неоднозначним вимогам і корегуючи людським професійним фактором недоліки системи, яка нещодавно запрацювала і ще не є досконалою. Насправді, те саме відбувалося і в межах минулої системи акредитації, яку зараз прийнято критикувати і яка обросла здебільшого негативними стереотипами, часто несправедливими (можу зіставляти, бо мала тривалий досвід роботи експертом у межах попередньої системи акредитування й ліцензування, понад 10 разів брала участь у виїзних експертизах у ЗВО Києва, Львова, Одеси, Полтави, Кам’янця-Подільського тощо), – враження від акредитації і її рівень залежали від професійності та коректності конкретних людей, які виконували свої обов’язки на тому чи іншому рівні.

Як підсумок, можу з упевненістю сказати, що в березні я отримала цікавий і корисний досвід долучення до нового алгоритму роботи в межах акредитаційної діяльності, і сподіваюся плідно використати свій досвід експерта у своїй роботі викладача, завідувача кафедри, гаранта освітньої програми.

Проф. Л. ХАВКІНА, завідувач кафедри журналістики.