Субота, жовтня 23, 2021

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Життя в університеті

Найважливіше  –  взаєморозуміння

ВІД РЕДАКЦІЇ: Доцент кафедри фізичної географії та картографії, Валентина Григорівна КЛИМЕНКО, у ювілейні університетські дні була нагороджена Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України. «За  багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів та плідну науково-педагогічну діяльність» - так зазначено у положенні про відомчу відзнаку. Факти говорять самі за себе: 20 років викладацької діяльності,  70 наукових публікацій і сотні вдячних студентів, яким Валентина Григорівна жодного разу не відмовила в допомозі…

…Працювати на рідній кафедрі В. Г. Клименко почала ще студенткою. Спочатку обіймала посаду лаборанта, згодом стала завідувати лабораторією фізичної географії та гідрометеорології. 2000 р. зайнялася викладацькою діяльністю, яку  далі поєднує з адміністративною – чотирнадцять років поспіль обіймає посаду заступника  декана з навчально-методичної роботи. Робочий графік Валентини Григорівни дуже щільний – семінари, наради, конференції, звіти, лекції, лабораторні та практичні заняття … Знайти вільний час для інтерв’ю було не так вже й легко, хоча, насправді, наша розмова була більше схожа на приятельську бесіду. Валентина Григорівна з великою цікавістю розпитувала про навчання на моєму факультеті, ділилася життєвою мудрістю і з неабияким ентузіазмом розповідала про рідний факультет.

– Валентино Григорівно, як сприйняли відзнаку?

– З одного боку, звичайно, приємно, коли тебе так високо оцінюють. Перед Почесною грамотою спочатку була міністерська подяка. Ця грамота – найвища серед всіх, які в мене є. Вона, є результатом  роботи, а  головне  у моїй роботі – це робота зі студентами. Я ніколи не ділю їх на своїх та чужих, хороших та поганих. Я люблю їх всіх однаково, завжди намагаюся знайти взаєморозуміння. Як на мене, це найголовніше в роботі. Я завжди намагаюся розібратися і допомогти. Я можу студентам пробачити все, окрім брехні. Не люблю недовіри.

– А що цінуєте?

–  Я ціную, коли студент по-справжньому зацікавлений в предметі: не боїться ставити питання, висловлювати свою думку. На старших курсах наші заняття переходять у формат бесіди: обговорюємо головні питання. а потім настає час, коли ми обмінюємося знаннями, а інколи навчаюсь у них (особливо, це стосується комп’ютерних технологій). Я ніколи цього не соромилася.  Адже люди навчаються протягом всього свого життя.

– Валентино Григорівно, чим пишаєтесь?

– Я пишаюся тим, що працюю в Каразінському, який давно став моєю другою домівкою. Пишаюся нашим колективом, в якому панує повага і взаєморозуміння.  Пишаюся нашими випускниками, які примножують славу нашого університету.

Карина ТАРАСЕВИЧ.