Субота, жовтня 23, 2021

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ювілеї

Від вогню – вогонь!

ВІД РЕДАКЦІЇ.  Валентина Іларіонівна АСТАХОВА  відзначає черговий день народження. Цього квітня він співпадає із 75-річчям Великої Перемоги. Доля дарує нам щастя жити і спілкуватися, працювати поруч із найвидатнішою ЖІНКОЮ України, Заслуженим Вченим-громадянином держави, Почесним громадянином м.  Харкова, творцем НУА - Народної української академії - лауреатом орденів княгині Ольги,  блискучою  вихованкою  Харківського університету. З  найчистішої роси і води, говорить сьогодні 4 квітня 2020 Вам Ваш УНІВЕРСИТЕТ, Валентино Іларіонівно, Університетська громада вітає Вас і  пишається своєю випускницею!

В одному із інтерв’ю нашої газети проф. В.І.Астахова розповіла: «Яку роль відіграв УНІВЕРСИТЕТ  в моєму житті?  ВИЗНАЧАЛЬНУ!!!  Мені поталанило на блискучих вчителів: С.І.Сидельников, В.І.Астахов, І.К. Рибалка, І.Л.Шерман, К.К.Шиян, А.П.Ковалевський, Б.А.Шрамко і багато ін. Моїм деканом був А.Г.Слюсарський – зразок високої порядності, гуманізму і безмежної поваги до студентів.  Не лише лекції, а й саме перебування на факультеті створювало особливу атмосферу, стимулювало особливе ставлення до життя,  до навчання, до людей…

А ще мені поталанило, що поруч зі мною за студентською лавою сиділи юнаки, що пройшли фронтами Великої Вітчизняної, розуміли суть Добра і Зла, знали ціну справжнім знанням, дружбі, роботі, просто ЖИТТЮ! Що значили для нас, дівчаток зі шкільної лави, неумілих і юних,  присутність в аудиторіях Юри Шиловцева і Гриші Бабенка, Івана Гнідаша і Льоші Куца… Це і визначило цілеспрямованість і відповідальність, прагнення постійно  удосконалюватися, уміння дружити, любити, цінувати справжнє, віддавати всі сили СПРАВІ, якій ти СЛУЖИШ!  І за все, що я маю в своєму житті, я безкінечно вдячна  своїй Альма-матер…»

Валентино Іларіонівно! Любов наша ВЗАЄМНА: Ваша і  УНІВЕРСИТЕТУ. Пожовклі  шпальти університетської  багатотиражки  зберігають в наших архівах все  Ваше життя, і життя всього знакового для Каразінського клану АСТАХОВИХ. МНОГАЯ ЛІТА , шановна   Валентино Іларіонівно!

Громадська рада газети «Харківський університет».