Іван Андрійович Мироненко

Виповнилося  70  років талановитому  поету-самородку Івану МИРОНЕНКУ. У його віршах – мудра простота. Бог наділив поета циганським обличчям, сирітською долею і душею з низьким больовим порогом. Іван Андрійович  - сирота, виховувався в дитячому будинку ім. А. С. Макаренка. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Харківського державного університету (1980). Пішов од нас назавжди наприкінці 2008 р., що був для нього лише п’ятдесят дев’ятим. Про поетів не годилось би говорити в минулому часі. Та й не треба. Адже поки живуть твори, невмирущі їхні автори. Слово Іванове неголосне, але щире й тепле.

Віктор БОЙКО.

«ЛИШАЮ ВСІМ ЩОДЕННЕ: БУДЬМО!..»

* * *

…Інакше буде хтось вивчати...
Одначе, крізь віки і дати:
Спасибі, Невідома мати,—
За Невідомого солдата.

* * *

Мені сонячну долю
Дядько приніс в речмішку
І сказав:
— Од зайця...
А кажуть, була війна,
Кажуть, були і руки...
Правду кажуть
про руки?
Як Ви, дядечку,
сонячну долю
Несли безруко

* * *

* * *

Щасен той, хто щедро плодоносить,
Серце випромінює своє.
Той, хто щастя в іншого не просить,—
Без прохання іншому дає.

НА ВИДУ

Безвісність — це ще не безславність,
Жовтець в примір тому візьму,
Що на здоров’я в полі справно
Й за упокій цвіте комусь.
Безвісні долі хуторові
Для найвідоміших столиць.
Безвісні кущики бузкові
Біля невславлених криниць.
Безвісний лікар крок хутчіше
Кладе на виклик про біду...
А от безславність — це вже гірше:
Вона, як слава. На виду.

* * *

Народ лишається народом —
А не юрбою, далебі...
Із крапель крові, крапель поту
Будує пам’ятник собі.

Він не забуде тих, хто вижив,
Кого пожер печей вогонь...
Він пам’ятає все. Він пише
Історію життя свого!

* * *

БУДЬМО!

Я не прощаюся ні з ким,
А говорю взаємне: будьмо!
Не те, що жаль мені руки,—
Боюся, зустрічі не буде...

Мені щастить усі роки
На вас — усяких — рідні люди.
Я не прощаюся ні з ким —
Нехай здоров’я вам прибуде!

Не кляв дощу, як той мочив,
Ніколи холоду не гудив.
Я не прощаюся ні з чим,
А говорю, як завше: будьмо!

Біжить потоком гомінким
Життя у сонячне майбутнє...
Я, не прощаючись ні з ким,
Лишаю всім щоденне: будьмо!