Вівторок, травня 24, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

До редакції надійшов лист

 

В. Н. КАРАЗІН: «ОБНИМАЮ ТЕБЯ,  ЖИЗНЬ МОЯ, НЕЖНЕЙШИМ ОБРАЗОМ МОЛЮ БОГА О ТВОЕМ ЗДОРОВЬЕ…»

ВІД РЕДАКЦІЇ. Ви помітили, як регулярно стала з’являтися на наших шпальтах така рубрика: і це не випадково – особливо зріс потік інформації  у часи ювілейного марафону університету.  Листи до редакції надходять від ближніх і далеких за відстанню читачів. Попереду у нас публікації із Японії, Китаю, Австралії, де живуть і працюють випускники Харківського національного університету імені В. Н.Каразіна.  Ось і ці листи до 8 Березня надіслала до редакції блискучий головний бібліограф ЦНБ, нині на заслуженому відпочинку, Ніна Михайлівна БЕРЕЗЮК. Видатний учений і «батько» Каразінського постає тут як  ЛЮДИНА, ЧОЛОВІК, БАТЬКО, ДРУГ…  Слова в заголовку -  із останнього листа Василя Назаровича Каразіна до своєї дружини. … Олександра Василівна, Сашенька, померла в день свого весілля – 24 травня 1861 р. Символічно! Їхній син Філадельф про останні листи батька до матері писав так: «жінка, до якої міг ТАК писати чоловік після 37 років подружнього життя заслуговує того, щоб нащадки бачили її зображеною поруч з ним…»  Останні листи чоловіка до своєї дружини – Василя Назаровича до Олександри Василівни.


До жіночого свята лист  трішки запізнився. Верстаємо зараз.

Я до Вас пишу…

«… Из поступков моей жены будете судить, что эта нежная, редкая супруга, эта добрая христианка никогда не решиться меня оставить, а тем мене предать меня на жертву злым людям и моим горестным обстоятельствам у меня семеро детей (дочь и шестеро сыновей)…».

«Молва о моем заключении (в Шлиссельбургскую  крепость) привела в движение наших с женой кредиторов. Конечно, если бы я был один, то желал бы навсегда быть забытым. Но я имею жену, с которой участь моя еще тесней тала связана со времени нашего несчастья и детей, перестать заботиться о которых будет преступлением перед Богом и Отечеством».

В. П. Кочубею17 декабря 1821 г.

«Чи тужиш ты так за мною як я за тобою? Вот уже и пятые сутки после нашей разлук!»

«Милая моя Саша! Грустно мне, душенька, без тебя! И днем и ночью, когда я один, призываю тебя –  всякими нежными именами: в том числе более всех, – знаешь ли какое меня трогает? Не догадаешься: скажу! Извини, оно тебе, как и всякой женщине может быть, покажется сухим, неприятным для слуха. Но как оно близко моему сердцу по 37–ми летам большею частию счастливой жизни!... Плачу и теперь, когда пишу. Вот оно: милая моя старушка!»

«Где ты теперь, моя душенька, моя Сашенька! С каким чувством расцеловал бы я щечки, губки, ручки твои!... Ты здоров ли? Как поживаешь? Заключаю тебя в мои объятия, мой друг, моя Саша, моя старушка милая!»

30 августа 1842 г.

«Получив драгоценное твое письмо, жизнь моя, я долгом оставляю на него отвечать, хотя не было бы в том надобности: я должен прежде его быть у тебя. В случае я не поспею, ради Бога не тоскуй, да и меня не вини.

Спасибо тебе, Сашенька, моя, за присылку теплой шинели, фуфайки и шарфа.

Обнимаю тебя мысленно нежнейшим образом. Молю Бога о твоем здоровье и спокойствии.

Твой вечный друг и любовник. Василий Каразин».

Николаев 28 октября 1842 г.

«Это последнее письмо В. Н. Каразина к жене. Отец был направлен в Крым, чтобы в виноградниках сделать опыт нового виноделия в больших размерах. Поехал с женой, с которой редко разлучался. В  Одессе было получено письмо, по которому Александре Васильевне нужно было ехать  в Москву, к сыновьям. Возвращаясь из Крыма Василий Назарович простудился. 4 ноября 1842 г. в Николаеве на руках сына Филадельфа Васильевича В. Н. Каразин скончался. Жена приехала туда перед последним его вздохом, когда он не мог уже ее узнать». – Згадує син Василя Назаровича  Філадельф Васильович. Працювала Н.БЕРЕЗЮК.