Науці потрібні жінки!

ВІД РЕДАКЦІЇ: Завідуюча кафедрою медичної фізики та біомедичних нанотехнологій фізико-технічного факультету, професор Валерія Михайлівна ТРУСОВА стала однією з трьох лауреатів української премії від L'Oréal-UNESCO «Для жінок в науці-2019», мета якої – підтримати й відзначити талановитих жінок-науковців, а також заохотити молодих жінок обирати наукові професії та допомагати їм у їхній кар'єрі. Про чисельні досягнення Валерії Михайлівни ми не раз писали на сторінках нашої газети – вона є лауреатом багатьох стипендій і премій, зокрема стипендіатом Кабінету Міністрів України, лауреатом Державної премії Президента України для молодих вчених. Сьогодні про чергову перемогу, наукові здобутки та джерела натхнення Валерії Михайлівни.

– Валеріє Михайлівно, як оцінюєте цю перемогу?

– Приємно, що теперішній етап моєї наукової подорожі так високо оцінили провідні науковці України, які є визнаними фахівцями у STEM галузях та мають бездоганну наукову та етичну репутацію. Церемонія нагородження переможців пройшла на високому рівні. Нас одягали у вишукані сукні, робили стильні зачіски і макіяж. Це було неперевершено.

– Кожна з трьох переможниць отримала грошову премію у розмірі 150 тис. грн, яку можна було використати на власний розсуд. На що Ви витратили гроші, якщо не секрет?

– Не секрет. Планую витратити на модернізацію лабораторії рідної кафедри.

– Влітку Ви отримали грант Президента України для проведення дослідження «Розробка комбінованих нанопереносників лікарських (протипухлинних) препаратів на основі ліпосом та білкових гідрогелів». На якій стадії зараз знаходиться виконання проекту?

– Вийшла доволі цікава ситуація: наш проект був розрахований на рік, але на його виконання нам дали лише три місяці. Довелося плани коригувати. Розумієте, в науці немає якогось завершального етапу. Вона є безперервним нескінченним процесом. Але в нас вже є певні результати, опубліковані в міжнародних журналах з імпакт-фактором. Тому вважаю, що певний етап ми вже здолали, але ще є куди рухатись. Ми працюємо над розробкою так званих нанопереносників ліків, тобто таких маленьких контейнерів, які б доставляли ліки безпосередньо до того органу, який потрібно лікувати. Це називається спрямованою доставкою ліків. Вона потрібна для того, щоб мінімізувати побічні ефекти та максимально зберегти терапевтичну дію лікувального препарату там, де він потрібен. Ось ми працюємо над пошуком фізико-хімічних характеристик цих контейнерів, тобто якими вони мають бути для того, щоб зберегти терапевтичну ефективність лікарських засобів. Окрім цього напрямку, продовжуємо працювати над пошуком молекулярних механізмів захворювань Альцгеймера та Паркінсона – це нейродегенеративні хвороби, які викликають розлади функцій головного мозку: у людини погіршується зір та пам’ять.  Ці відхилення від норми функціонування головного мозку називають деменцією. І ми шукаємо потенційні речовини, які могли б зупинити цей процес.

– Кажуть, весна – жіноча пора року. З чим весна асоціюється у жінки-науковця?

– У мене весна завжди асоціюється із сонячними днями та підйомом, як фізичним, так і моральним. Полюбляємо разом з родиною виїжджати в ліс на пікнік.

– Ви є мамою маленької леді.  Як поєднуєте родину та наукову діяльність?

– Бути науковцем –  означає, що твій мозок постійно щось акумулює, шукає рішення певних проблем. Має бути правильний тайм-менеджмент. Моїй донечці зараз 8 років і вона захоплюється кулінарією. Ми разом дивимося кулінарні програми, а потім самостійно намагаємося повторити цікаві рецепти. Нещодавно готували печиво. Крім цього, вона дуже любить робити незвичні картини своїми руками, і я їй в цьому допомагаю. Я намагаюся чітко розподіляти свій час, але бувають такі ситуації, коли доводиться однією рукою  малювати з дочкою, а іншою – дописувати статтю, якщо цього вимагають дедлайни.

–  Що є Вашим джерелом натхнення?

– Перше – це моя донечка. Вона завжди буде моїм найбільшім досягненням в цьому житті. Друге – це підтримка рідних, які розуміють, що наука, можливо, не та галузь, яка приносить багато грошей, тим не менш вона потребує повної самовіддачі. Родина мене в цьому підтримує. Всі мої поїздки на конференції та інші наукові заходи  сприймає  як моє просування вперед. Це надихає, бо ти знаєш, що за тобою є підтримка. Третє – це  моя команда. Ми – дружній колектив, який має один вектор спрямування. Що б не сталося, ми завжди можемо розраховувати на підтримку один одного.

Карина ТАРАСЕВИЧ.