Понеділок, вересня 21, 2020

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Круглий стіл

 

«Василь Назарович Каразін - вчений-енциклопедист»

ВІН ВИПЕРЕДИВ СВІЙ ЧАС!

ВІД РЕДАКЦІЇ. Ось і завершився ЮВІЛЕЙНИЙ МАРАФОН святкових заходів з нагоди 215-річчя Каразінського університету!  Символічною та яскравою сторінкою ювілейного літопису була робота круглого столу «Василь Назарович Каразін - вчений-енциклопедист», присвячена 247-ій річниці від  дня народження засновника Альма-матер Василя Назаровича КАРАЗІНА.


Ключовою постаттю в історії  Слобожанщини, зокрема Харківського національного університету, називають Василя Назаровича Каразіна. Про його життя та досягнення написано чимало праць,  але кожного разу дивуєшся невідомим і цікавим фактам, які зберігає історія про великого просвітителя,  вільнодумця, іменитого  вченого,  людину, яка випередила свій час. На цьогорочному круглому столі, Каразінські дослідники в своїх виступах розкрили нові грані, феномени мислення та діяльності, творчої, громадської, наукової, державотворницької, просвітительської спадщини   вченого-енциклопедиста  В. Н. Каразіна. Каразін – найяскравіший представник свого часу… Таких унікальних людей історія народила одиниці!  Саме такими словами розпочав роботу круглого столу ректор академік В. С. БАКІРОВ, зазначивши, що йому випала честь працювати та очолювати університет, який 215 років тому  заснував найвидатніший, найталановитіший харків’янин, людина колосальних знань та енергії. Віль Савбанович зауважив, що Каразін був не просто завзятим ініціатором створення Харківського університету, але й талановитим науковцем, який мав універсальний розум, здібності в найрізноманітніших галузях, зокрема і в практичній науковій діяльності. Пропонуємо найяскравіші доповіді круглого столу…

Проф. С. М. КУДЕЛКО, директор Центру краєзнавства імені академіка П. Т.  Тронька у своїй доповіді «В. Н. Каразін і його Епоха», розповів як В. Н Каразіну було тісно в його дворянському маєтку на Слобожанщині, що він завжди тягнувся до наук, а також до великих звершень, оскільки його діяльна натура вимагала масштабних проектів. Назвав Каразіна та Сковороду – найяскравішими представниками того часу.

Доповідь проф. А. І. БОЖКОВА директора НДІ біології,  була присвячена розробкам вченого в галузі сільського господарства та хімії. За його словами, В. Н  Каразін приділяв особливу увагу селекції сортів зернових культур, рису, вдосконаленню технології збирання врожаю, консервації тощо. Два століття тому, коли люди мало розуміли, що таке  процеси дистиляції, він запропонував добувати спирт з картоплі, вирощувати морозостійкі абрикоси тощо…

Не менш цікавою та інформативною була доповідь завідувача кафедри фізичної хімії хімічного факультету, члена Національної ради України з питань розвитку освіти і технологій, члена-кореспондента НАНУ  про.. М.О. МЧЕДЛОВА- ПЕТРОСЯНА, який продовжив тему винаходів Каразіна у галузі хімії.  Микола Отарович навів багато фактів, як вчений В. Н. Каразін працював над синтезом діамантів, видобутком селітри.

Декан факультету геології, географії, рекреації та туризму, проф.. В. А. ПЕРЕСАДЬКО   звернула увагу на  значення В. Н. Каразіна у становленні метеорологічної служби України. Пропонуємо Вашій увазі частину її виступу.

Роль і значення В.Н. Каразіна у становленні метеорологічної служби України

В.Н. Каразін розпочав перші регулярні спостереження на території України у 1809 р. і продовжував їх до самої смерті. Метеостанція в с. Кручик була простою, але цілком сучасною, відповідала інструкції розробленій Академією наук і образотворчого мистецтва курфюрста Пфальцского для світової метеорологічної організації (1781 р.). На станції у с. Кручик о 8 і 11 годин велись спостереження за тиском (англійським ртутним барометром), температурою (за шкалою Реомюра), напрямом і швидкість вітру (за класичним флюгером), кількість опадів - дощу або снігу - вимірювалось у вершках (1 вершок - приблизно 4.4. см),  хмарність - на вірне каразінське око. Неодноразово і на місцевому, і на державному рівнях Василь Назарович, розуміючи значення і роль метеорології і прогнозування погоди для життя суспільства,  виступав із пропозиціями організувати в Росії метеорологічний комітет. Каразін розумів, що явища погоди охоплюють всю земну кулю, тому для їх спостережень необхідно “объять все пространство наблюдательными точками” і з’єднати їх в єдину світову мережу: «…все частные наблюдения, если их даже производили ученейшие и неутомимейшие люди, не приведут ни к каким результатам, они умножат только, может быть, несколькими светлыми идеями массу наших познаний, возбудят наше любопытство и заставят воображение наше строить разные остроумные гипотезы, но не дадут нам данных для вывода точных правил”. Через 31 рік після смерті В.Н. Каразіна,  у Відні відбувся перший міжнародний метеорологічний конгрес, на якому були визначені єдині строки спостережень і єдиний телеграфний код передачі інформації з метеостанцій.

В.Н. Каразін фактично запропонував алгоритм розробки прогнозу погоди. У своїй праці “Известия о предвестиях погоды” (1839 р.), на основі власних 30-річних спостережень він зробив висновок про можливість передбачення погоди за кількома “предвестиями”, з яких - “Первое - явственнее прочих представляющееся состояние атмосферы, т.е. большая и меньшая ее прозрачность или тусклость, давление ея на ртутный барометр и направление ветров”. Фактично метеорологічна мережа України почалась з метеостанції в с. Кручик, хоча офіційно вважається що це 15 травня 1855 року, коли відбулось офіційне відкриття Київської метеорологічної обсерваторії, яка започаткувала створення систематичних метеорологічних спостережень, їх аналіз і узагальнення.

Проф. Т. Є. КАГАНОВСЬКА, декан юридичного факультету у своєму виступі розповіла про прогресивні погляди Василя Назаровича Каразіна у царині тогочасної європейської традиції правознавства.

Пропонуємо частину виступу  Т. Є. Кагановської.

ПОГЛЯДИ В. Н. КАРАЗІНА НА ДЕРЖАВУ І ПРАВО

Василь Назарович Каразін (1873 – 1842) найбільш плідно працював у царині точних і природничих наук, однак як державний діяч і реформатор мав власну систему поглядів на державу і право. Зокрема Василь Каразін у листі Олександру І (1801) з винятковою громадянською й особистою мужністю змалював програму демократичних державно-правових перетворень, які вартувало б здійснити новому монарху, він фактично говорив про конституцію, пропонував самодержцю самому обмежити своє самодержавство для себе і своїх нащадків шляхом встановлення розумних, справедливих і юридично довершених (висловлюючись сучасною мовою) законів, пропонував втілити (наскільки це можливо було в самодержавній Росії) принцип поділу влад. У селі Кручик В. Н. Каразін прописав відповідні правовідносини, взаємні права і обов’язки, створив думу, яку і очолив.

Не будучи фаховим юристом, Василь Назарович Каразін виконував під час перебування на державній службі великий обсяг нормотворчої роботи. Це стосується установчих документів створеного за його ініціативи Міністерства освіти, його департаментів, статутних документів закладів освіти, у тому числі університетів. В першу чергу йдеться про Харківський, засновником якого став Каразін. З його творчої спадщини бачимо, що він був глибоко знайомий з вченнями Пуфендорфа, Гоббса, Локка, Руссо, Монтеск’є. Безумовно, мислення Каразіна було переважно природничим, прагматично конкретним, він не поділяв класичну теорію суспільного договору, поглядів щодо історичної обумовленості розвитку суспільства і права (теорія Монтеск’є), природне право розумілося ним як передусім як результат Божого промислу; природні явища і процеси необґрунтовано переносилися ним на суспільство і правові феномени.

Кандидат історичних наук, заступник директора Тронькоцентра  О. І. ВОВК  у виступі «Роль В. Н. Каразіна у вивченні та збереженні історико-культурної спадщини» зауважила, що наш засновник був неабияким колекціонером.

Завершальною доповіддю роботи  ювілейного круглого столу «Василь Назарович Каразін - вчений-енциклопедист» був виступ за темою «В.Н. Каразін і проблеми соціального управління» професора С. І. ПОСОХОВА, завідувача кафедри історіографії джерелознавства та археології. Пропонуємо Вашій увазі частину його виступу.

В.Н. Каразін і проблеми соціального управління

Епоха Просвітництва породила людей надзвичайно активних, які виявляли величезний інтерес до освіти, знань, науки. У їхніх промовах і творах чимало пафосу та оптимізму. Їм здавалося, що всі складні проблеми можна вирішити, якщо задіяти розум. В тому числі це стосувалося й проблем «розумного» суспільного устрою. В.Н. Каразіна сформувався в цей час і став яскравим його представником. Його важко назвати державним діячем, оскільки він дуже нетривалий час був на державній службі, та й функції його в системі управління не дозволяють стверджувати, що він суттєво впливав на державну політику. З більшою підставою ми можемо казати про В.Н. Каразіна як про людину з державним мисленням. Так зване «прожектерство Каразіна» може і повинно розглядатися не само по собі, але як певне культурне явище свого часу. Важливо відзначити те мотивування, яке було в основі «прожектів» В.Н. Каразіна - «благо Вітчизни». У своїх «листах до влади» він критикував все те, що, на його думку, розхитувало суспільство, створювало протиріччя, вело до невдоволення. Як справедливо зауважив А.Г. Слюсарський, В.Н. Каразін не обмежився зазначенням недоліків в державній системі, а зі своїх позицій розробив план їх ліквідації. Зауважимо, що в той час такого роду «записки» були своєрідною формою публіцистики, яка переживала період свого становлення, виходячи на простір публічного дискурсу. На жаль, можна сказати, що наміри Каразіна залишилися тоді незрозумілими...

Важливо також відзначити, що і на початку ХІХ століття і пізніше, для Каразіна принциповим було питання про місцеву ініціативу, про можливості самоорганізації суспільства. В умовах, коли централізація в державі посилювалася така діяльність Каразіна, навіть сам стан його думок викликав підозру у можновладців. Можна сказати й про те, що В.Н. Каразін стояв біля витоків практичної соціології. Він запропонував заснувати спеціальний департамент для збору відомостей про стан справ на місцях і запропонував себе в якості «обсерватора». В.Н. Каразін вважав, що влада повинна враховувати стан думок у суспільстві. В своїх творах він досить часто використовував слова «громадська думка». Сьогодні ми прекрасно розуміємо, як важливо для влади, особливо центральної, тримати руку на пульсі країни, визначаючи стратегію своєї діяльності у відповідності з реальним станом справ і станом думок. У певному розумінні, і в цьому плані В.Н. Каразін випередив свій час.

«ЦІКАВО ЗНАТИ. Василь Каразін - один із засновників Харківського національно університету. Саме він переконав місцевих дворян пожертвувати на будівництво вузу 400 тисяч рублів. Вже після його смерті біля центрального корпусу був встановлений іменний пам'ятник. І тільки в кінці другого тисячоліття університету присвоєно ім'я засновника.

Головною заслугою Василя Назаровича, безумовно, є відкриття Харківського університету – першого в Україні і четвертого в усій Російській імперії (після Московського, Дерптського і Віленського). Університет в Харкові з'явився раніше, ніж в імперській столиці Санкт-Петербурзі. Він на цілих 5 років випередив Берлінський університет Фрідріха Вільгельма, який прославився на весь світ завдяки реформам знаменитого Гумбольдта і став згодом еталоном класичного європейського університету».

На круглому столі побувала Ліна ТИМАРСЬКА.