Понеділок, вересня 21, 2020

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Життя – в університеті!

Приходьте до Музею!

ВІД РЕДАКЦІЇ. “За служіння Каразінському університету” – такою відзнакою нагороджуються штатні співробітники університету за багаторічну сумлінну працю, за вагомий внесок у розвиток Каразінського університету” - саме так зазначено в положенні про відзнаку. Для університету люди - найцінніше багатство. Для людей  університет – все життя! У кожного - це своя неповторна  історія.

…50 років тому КАЛІНІЧЕНКО Ірина Василівна переступила поріг університету як першокурсниця  історичного факультету. І ось 27 січня 2020 р. хвилюючий момент:  на урочистому засіданні Вченої ради ректор академік В. С. Бакіров нагороджує  головного зберігача фондів Музею історії університету Почесною медаллю “За служіння Каразінському університету”.

- Ірино Василівно, що Ви відчували під час нагородження?

- По-перше, це було несподівано, а тому втричі приємніше. На Вченій раді,  серед людей, яких я давно вже знаю. Дуже приємно, що відзначили мою багаторічну працю. З’явилося бажання працювати ще більше і приносити користь, бо ж “за служіння”... Це надихає. Я декілька десятків років в університеті. Це банально, але всі, хто працює в університеті довго, кажуть, що університет - друга, а іноді і перша, домівка. У мене вся сім’я - або випускники, або працівники університету. Всі ми пов’язані з ним. Ось уже і  онука підростає,  вже декілька разів побувала в університеті  і в нашому музеї.

- А як починалася Ваша історія в університеті?

- Історія розпочалася в 1971 році з моменту мого навчання на історичному факультеті. Потім пішла працювати вчителькою. А у 1980 році  повернулася назад до університету. Мені завжди хотілося займатися музейною справою, торкатися старих документів, читати цікаві листи... Наша робота дуже приваблива тим, що ти завжди в центрі важливих подій, усі університетські гості зазвичай відвідують Музей історії. Був складний період, коли ми швидко переїжджали до нового приміщення. Порожнього… Скільки було хвилювань, адже я, як головний зберігач фондів, відповідаю за всі документи, що є у нас. За документи 19 століття, за автографи великих вчених, за їхні статті, що були колись написані геніальною рукою, рідкісні книги. Коли відкривали музей, теж була неймовірна кількість гостей. А скільки в нас тут буває  іноземних делегацій…

- Що є для Вас Ваша робота?

- Це головне в моєму житті після моєї родини. Ця робота приносить мені радість. Кожен день  дарує щастя. Без університету життя було б не таким насиченим і цікавим… Коли ми відкривали музей, нам подарували щоденник дружини Каразіна. Відкриваю я цей невеликий блокнот, а там, на одній зі сторінок, її син пише мамусі вітання з днем народження. Знаєте, таким почерком дитячим, старанним написаний вірш для мами. Здається, і не минуло двохсот років. Думаю, вона так само раділа цьому. І ти торкаєшся емоцій того часу. Для неї діти, звичайно ж, були великим щастям. І цей зв’язок зберігається.

А нині працює в музеї виставка “Скарби університету”. Не золото і діаманти, а наші колекції, що були створені за 200-літню його історію. Приходьте!

А.УДНІКОВА