Понеділок, вересня 21, 2020

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

75-річчя Перемоги!

 

Першокурсник історичного 1941 р.: ціна щастя

ВІД РЕДАКЦІЇ. Пішли у вічність назавжди наші колеги, наші учителі, крупні вчені і талановиті педагоги, вихователі – університетські люди. Ветерани університету і Великої Вітчизняної війни – найстрашнішої в історії людства війни… Це вони передали нам нашу силу, нашу любов до університету. Наші предки – покоління переможців. Університетські традиції добра, любові, відповідальності вони заповідали нам, людям третього десятиліття 21 ст. Всіх маємо згадати сьогодні поіменно напередодні 75-річчя Великої Перемоги над нацизмом… Сьогодні - Петро Дмитрович ОРОБИНСЬКИЙ. Танкіст, горів у танку у Прибалтиці. Пішов на фронт першокурсником.. Контужений був під Вільнюсом. Чотири ордени і шість медалей:

…Доцент кафедри українознавства Петро Дмитрович ОРОБИНСЬКИЙ… Здавалося, що час немає над ним влади – виступав постійно перед студентами, ходив до молоді і розповідав їй всю правду про велику війну і нашу Перемогу, бував часто гостем у редакції нашої газети, підтримував постійні зв’язки із ще живими ветеранами, любив копирсатися на своїй «дачі» у Артемівці… Зустрічатися із своїми колишніми студентами, яким у всі часи намагався викладати чесну історію. Світлої пам’яті! Пішов у позасвіти - непересічна, небайдужа, справжня ЛЮДИНА. На фронт Петро Оробінський, першокурсник історичного факультету 1941 р., пішов добровольцем. Оскільки був маленького зросту, не брали ні до якого роду військ. Розповідав за «дачною» чашечкою чаю Петро Дмитрович, як приписав собі декілька місяців і … потрапив до танкового училища. 17-річний танкіст 156-см зросту. Танкістом пройшов всю Велику Вітчизняну. Чотири ордени і шість медалей прикрашали його груди, коли в 1946 р. повернувся до рідного університету. Пройшов із боями пів-Європи, визволяв Україну і Білорусію, горів у танку під Сталінградом, був поранений і контужений у Прибалтиці. Виріс від рядового до офіцера зв’язку танкового корпусу… А по війні вчив студентів не лише історії, а й високого громадянського обов’язку, честі і совісті…

«Без минулого не буває майбутнього», - не втомлювався повторювати Петро Дмитрович:

- Кожного першого вересня мені хочеться сказати першокурсникам: «Я прожив довге життя і мені немає ніякого сенсу говорити вам неправду. Воюючи на всіх фронтах Великої Вітчизняної, ми, студенти Харківського університету 40-х років, відстоювали честь і гідність нашої Альма-матер. Боляче сьогодні спостерігати за фальсифікацією історії. Я хочу вам нагадати, що ще у V сторіччі до н.е. знали, що таке патріотизм. Автор поеми «Есхіл», освячуючи боротьбу Персії із Грецією, писав: «Вперед, сини Еллади! Рятуйте Вітчизну, батьківські гроби і храми…». Ось чому я пишаюся своєю причетністю до тих історичних подій. …Такою ціною було завойовано ЩАСТЯ. Не забуваймо про це…

О.НЕРУХ, головний редактор газети «Харківський університет».