Понеділок, вересня 21, 2020

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

HONORIS CAUSA`

Про справжнє і несправжнє…

ВІД РЕДАКЦІЇ: У день відзначення 215-ї річниці з моменту заснування університету когорту Почесних докторів Каразінського поповнив Олександр Степанович БАКАЙ, начальник відділу теорії конденсованих середовищ і ядерної матерії Інституту теоретичної фізики імені О. І. Ахієзера Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут», дійсний член Національної академії наук України. Як і обіцяли, зустріч з академіком «з перших вуст».

Наша зустріч проходила в редакції рідної газети. Завжди цікаво спілкуватися з людьми, які досягнули успіху в певній галузі, адже в них є чому повчитися. Тим більше, коли це вчений великого розмаху, відомий далеко за межами України. Перше враження: у Олександра Степановича природжений талант лектора. За дві години нашої розмови юна філологиня вже дещо тямила в будові атома, знала, що таке «плазма» і як в Україні йдуть справи з атомною енергетикою.

Перед інтерв’ю я перечитала багато інформації про Олександра Степановича і хочу відмітити основні етапи його професійного зростання: у 1961 р. закінчив ядерне відділення фізико-математичного факультету нашого університету. Після навчання працював в Харківському фізико-технічному інституті молодшим науковим співробітником (від 1961 р.), науковим співробітником (від 1963 р.), старшим науковим співробітником (від 1969 р.), начальником лабораторії (від 1976 р.), завідувачем теоретичного відділу (від 1981 р.). Протягом 1977-1999 років − професор ХДУ, 1994 – 1998 – професор Білгородського педагогічного університету.

…Роботи Олександра Степановича з теорії полікластерних аморфних тіл відзначені Державною премією України (1992 р.), а роботи з ядерної енергетики − премією ім. О.І. Лейпунського НАН України (2008 р.) Його нагороджено медалями «За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения В. И. Ленина» (1970 р.), «За трудовую доблесть» (1981 р.), «Ветеран труда» (1987 р.). Має Подяку КМ України (2003 р.), Відзнаку НАН України «За наукові досягнення» (2008 р.).

Наукова творчість Олександра Степановича має різні етапи. Але за яку б тематику О. С. Бакай не брався, завжди доводив справу до кінця: побудував теорію помірної турбулентності в плазмі; встановив зв’язок адіабатичних інваріантів та інваріантів Пуанкаре-Картана та довів, що ентропія стохастичної динамічної системи є адіабатичним інваріантом; побудував теорію гетерофазних станів та вторинних фаз, а також теорію фазових перетворень з урахуванням множинності ближнього упорядкування; зараз керує програмами розробки і тестування в експериментах з імітаційним опроміненням матеріалів для реакторів четвертого покоління.

Готуючись до зустрічі ми ознайомилися із записом бесіди нашого героя з Вілем Савбановичем Бакіровим, який увійшов до святкового випуску журналу «Universitates». Олександр Степанович поділився з ректором своїми спогадами про Харківський університет. Майже шістдесят років минуло після його завершення, а він пам’ятає абсолютно всіх викладачів. За його словами, з великої когорти блискучих математиків чи не найбільший вплив на формування фізиків-теоретиків мав Олександр Якович Повзнер, очільник кафедри математичної фізики. « Він був вражаючим лектором і за манерою викладання, і за акцентованою подачею тих розділів, які вважав важливими, – згадує випускник. Одна з його виховних сентенцій звучала приблизно так: «Не обов’язково пам’ятати усе, що ви почули і вивчали. Необхідно знати, до яких книг належить звернутись в разі потреби і змогти в них розібратись. Доведено, хто багато пам’ятає, той мало знає».

З теплотою О. С. Бакай згадує і про Олександра Ілліча Ахієзера, який викладав основи квантової механіки: « Він володів мистецтвом читання лекцій на напів-популярному (як він казав, «робітничо-селянському») рівні, що є дуже не просто. Не вдаючись до тонкощів квантової механіки, Олександр Ілліч навчав необхідному мінімуму. Лекція розбавлялась значною кількістю жартів і дотепів, які пожвавлювали сприйняття матеріалу і створювали невимушену атмосферу ». До речі, саме О. І. Ахієзер після закінчення університету прийняв майбутнього академіка до свого відділу в УФТІ .

– Олександре Степановичу, чим сьогоднішній студент відрізняється від вчорашнього?

– Абсолютно різні епохи. Головна відмінність – це інформаційне поле. Сьогодні засоби комунікації просто не співставні з тими, які були за часів мого студентства. Тоді основним джерелом інформації були викладачі і бібліотека, зараз – Інтернет. Хоча в ЦНБ є чимало цікавих та унікальних речей. Нові технології змінюють ставлення студентів до навчання. З їх допомогою реферат можна підготувати за півтори години або просто скачати. І це погано. Діти абсолютно незахищені від гаджетів. Все ж таки інколи для того, щоб підключити мізки, як на мене, треба відключити телефон.

– Яку рису характеру цінуєте в людях?

– Є такі поняття «справжній» і «несправжній». Коли я спілкуюся з людиною, мій життєвий досвід дозволяє оцінити, наскільки людина є справжньою. Ситуативно люди по-різному поводяться, і чим «справжніша» людина, тим менше на неї впливають обставини. Дякувати Богу, більшість моїх приятелів саме такі люди.

Ви є кандидатом у майстри спорту з альпінізму. Чим привабило таке небезпечне хобі?

– У нашому Інституті багато хто займався альпінізмом: Володимир Гнатович Хоткевич, Борис Георгійович Лазарєв, Валерій Давидович Овчаренко… І я Вам скажу, що в альпінізмі таки справжні люди. Там не обдуриш долю. Коли люди на одній линві, вони буквально вручають своє життя в руки іншої людини. Ті, з ким я підкорював вершини, стали для мене рідними. Ми не раз рятували один одного. А без ризику альпінізму не буває.

– Кажуть, що для того, щоб чогось досягнути, потрібно від чогось відмовитися?

– Абсолютно! У фізиці є закон збереження енергії: кожне зусилля вимагає енергії та самовіддачі. Все відразу робити не можна. Якщо ви зробили вибір, що не є легкою задачею, то решта вже немає значення. Я наведу приклад з власного життя. Коли відкрилась дорога до міжнародного співробітництва, з’явилися різні можливості. Мені пропонували співпрацю в тій чи іншій галузі. Я завжди обирав те, що мені було цікаво. За жоден проект я не брався заради проекту і не обирав, де більше платять. Як на мене, перш за все слід жити так, щоб це відповідало твоїм інтересам.

– Звання Почесного доктора для Вас не є новим. З 2010 р. Ви – Почесний доктор ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України, з 2013 – Почесний доктор Інституту фізики конденсованих систем НАН України. Що для Вас означає Honoris сausa Каразінського?

– Для нашої родини Харківський університет – це дійсно Alma Mater. Тут навчалися мої батьки, діти та онука. Як і в родині: всі рідні, всі рівні, всі гарні, але коли похвалить «старшенький» приємно по-особливому. Це визнання перш за все викликає родинне почуття.

Карина ТАРАСЕВИЧ.