З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
підбив підсумки у стінах Каразінського. У Північному корпусі відбулася урочиста церемонія нагородження переможців та дипломантів ХХІ обласного конкурсу «Вища школа Харківщини – кращі імена». Академік, ректор Харківського університету і голова Ради ректорів закладів вищої освіти Харківської області В.С. БАКІРОВ привітав гостей і присутніх: «Нам дуже приємно вітати усіх у стінах Каразінського університету – того університету, з якого 215 років тому й розпочиналася історії харківської вищої школи. Каразінський був першим світським закладом вищої освіти на теренах України. І довгий час він уособлював харківську вищу освіту. Згодом, наприкінці ХІХ століття, до нього приєдналися аграрний, технологічний, ветеринарний інститути, а у 20-х–30-х роках уже ХХ століття виникла ціла низка першокласних закладів вищої освіти, які сьогодні складають феномен «харківська вища школа». Серед переможців та дипломантів конкурсу, і представники Каразінського університету: проф. М.О. Мчедлов-Петросян, завідувач кафедри фізичної хімії – переможець у номінації «Завідувач кафедри»; О. І. Ковтун, майстер спорту СРСР міжнародного класу з настільного тенісу, заслужений тренер України, доцент кафедри фізичного виховання та спорту – переможець у номінації «Викладач фізичного виховання»; Д. В. Миколенко, доцент кафедри нової та новітньої історії – переможець у номінації «Викладач гуманітарних дисциплін». Сьогодні – зустріч із Дмитром Валерійовичем.
З перших вуст
ВІД РЕДАКЦІЇ: Переможцем ХХІ обласного конкурсу «Вища школа Харківщини — кращі імена» у номінації «Викладач гуманітарних дисциплін» став Дмитро Валерійович МИКОЛЕНКО, доктор історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії історичного факультету.
– Як сприйняли звістку про перемогу в конкурсі?
– Сама участь в цьому конкурсі була для мене великим сюрпризом. Я не знаю, що спонукало адміністрацію факультету номінувати мене. Можливо, мій нещодавній захист докторської дисертації або той факт, що я є координатором кількох європейських проектів. Але опинитися в одній компанії з Миколою Отаровичем Мчедловим-Петросяном – справжнім науковим гігантом, відомим далеко за межами України, дуже почесно для мене. Крім того, перемога в цьому конкурсі є великим стимулом. Нагорода зобов’язує тримати певний рівень і розвиватися – шукати нові методи викладання і рухати науку вперед. Хоча я й не люблю надмірної уваги до себе, але мені приємно, що результати моєї роботи помітили.
– Тринадцятий рік Ви займаєтесь викладацькою діяльністю. Що Вам найбільше подобається у роботі зі студентами?
– Абсолютно все! Я дуже люблю свою роботу! Вона дає можливість розкрити світу свій творчий потенціал. Мені цікаво використовувати нові методи викладання, постійно експериментувати. Останнім часом використовую діджитал-методи. Зараз такий час, коли з’являється багато нових можливостей. Я гадаю, що викладачам варто бути відкритими до цих новацій і застосовувати їх.
– Яким, на Вашу думку, повинен бути сучасний викладач?
– В першу чергу відкритим до спілкування. Він не повинен боятися експериментувати і проявляти креативність. Варто бути завжди налаштованим на студентів позитивно. Коли ти щиро хочеш навчити їх чомусь, студенти відплачують лише позитивом. Я в цьому абсолютно впевнений.
– На Вашому рахунку понад сто наукових публікацій. Яка робота для Вас є знаковою?
– Загалом я займаюсь дослідженням історії балканських країн. Продовжую традицію школи болгаристики, яка на факультеті існує з ХІХ ст.. і наразі є однією з найпотужніших. Напевно, найбільше я пишаюся монографією, яку я написав під докторську дисертацію. Вона присвячена політичній спадщині одного дуже важливого болгарського громадського політичного діяча Стефана Стамболова. Матеріали для неї я збирав в архівах та бібліотеках Болгарії.
– Що Вас надихає на щоденну працю?
– На щоденну працю в першу чергу мене надихають студенти. Крім того, моя дружина теж займається викладанням. Ми постійно ділимося якимись цікавинками у сфері навчання і науки. Та й приємна творча атмосфера, яка панує у нас на факультеті, не може не надихати.
Карина ТАРАСЕВИЧ.