Субота, серпня 15, 2020

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Трибуна декана фізико-технічного факультету

Гордість фізико-технічного

Проф. І. О.ГІРКА, член-кореспондент НАНУ, декан фізико-технічного факультету:


- Я  люблю фізтех, сам його  закінчив, тому мій погляд не може бути об’єктивним. А любити його є за що. Нас, студентів фізтеху, виховували (не просто читали лекції, а саме виховували) провідні науковці ХФТІ. ХФТІ! ХФТІ – це той  інститут, де 1932 р. високовольтна бригада вперше в Радянському Союзі штучно розщепила ядро літію. Вулицями П’ятихаток можна було запросто зустріти академіків, лауреатів Державних премій... Про деяких із цих неймовірно скромних людей пошепки передавали легенди... Студентів фізико-технічного  вчать ніщо не брати на віру – все перевіряти та піддавати сумніву. Вчать не схилятися перед авторитетами. Поважати, але не схилятись. Ми знали, що відсоток випускників факультету, які захистили дисертацію, вищий за такий відсоток в Московському університеті, Московському фізико-технічному інституті чи Московському інженерно-фізичному інституті. Каразінський університет по праву пишається своїми випускниками, яких було обрано до академії. Це число в нашому університеті – понад шістдесят осіб! І понад тридцять серед них – випускники фізтеху! Двоє наших випускників були міністрами науки України: В.П.Семиноженко і В.Ю.Сторіжко! А Віктор Григорович Бар’яхтар удостоєний найвищої нагороди – Герой України. А скільки роз’їхалось по закритим містам Радянського Союзу? Про них часто ми нічого не знаємо, бо міста та інститути були закриті. Або  Віктор Селемір – випускник фізтеху 1972 року – його позиція у Всеросійському науково-дослідному інституті експериментальної фізики відповідає рівню міністра.

…Серед тих, хто закінчив фізтех після 1991 р., також чимало хлопців, ким пишається факультет: Вітя Мороховський очолює відділ європейської енергогенеруючої компанії «AREVA», Олексій Нурмагамбетов – лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Дмитро Сорока – командир взводу 93-ої ОМБР, захисник Донецького аеропорту, Рома Холодов – заступник директора Інституту прикладної фізики НАНУ, м. Суми, Сергій Бульбаха – лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Дмитро Сорока – голова Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області, Славік Бойчук – заступник директора з безпеки ядерних установок Державного підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки», Ігор Ненько – перший представник колишнього Радянського Союзу, який переплив Ла-Манш, Ігор Ушаков - заступник директора з наукової роботи науково-дослідного комплексу "Прискорювально-ядерні системи" ННЦ ХФТІ, Володя Кузьменко – заступник директора з розвитку фірми «NIX-Solutions», Ілля Шаповал має індекс Хірша – 59, Женя Казаков – лауреат премії імені Ландау-Спітцера Американського фізичного товариства, Дмитро Рафальський - технічний директор компанії «ThrustMe», Франція, Сергій Кандибей має індекс Хірша – 57.

…Звичайно, що не всі стали академіками. Особливо багато випускників пішли з фізики після 1991 р. – стали успішними бізнесменами, створили наукоємні приватні підприємства, створюють додаткову вартість, платять податки, наповнюють бюджет. Але всі гідно несуть ім’я випускника фізико-технічного факультету.

Я, особисто, вважаю типовою випускницю ФТФ 2004 року – умисне не вказую її ім’я. Вона закінчила пересічну українську середню школу № 5 міста Енергодар. Вступила на фізтех. Першу сесію склала без боргів. Далі гризла цю ядерну фізику  – закінчила кафедру експериментальної ядерної фізики з відзнакою. Захистила дисертацію в Технічному університеті м. Мюнхен. Одружилась з  випускником нашого факультету. Щаслива мати. Працює за спеціальністю. Я вважаю цей приклад типовим не через якісь надзвичайні досягнення цієї випускниці. А через звичайність цієї історії, яка ще не закінчилась. Звичайна дівчина зі звичайної школи, але з надзвичайним характером вступила на фізтех, закінчила його (!) – уже б це можна було вважати за досягнення. Але ж не такий у нас характер…

Кращий із найкращих!

ВІД РЕДАКЦІЇ. Академік Віктор Григорович БАР`ЯХТАР, Почесний доктор Харківського університету. За життя став легендою. Народився в 1930 р. в учительській родині  м. Маріуполь, школу закінчив із золотою медаллю. Перші три курси навчався в Ленінградському університеті. У грудні 1951 р. його перевели на спеціальне (ядерне) відділення Харківського державного університету. Його науковим керівником став академік О.І.Ахієзер. 1954 р. Віктор Григорович закінчив Харківський університет з червоним дипломом і був розподілений на роботу до теоретичного відділу Харківського фізико-технічного інституту, який очолював О.І.Ахієзер.

Серед багатьох своїх наукових  результатів того часу сам Віктор Григорович виділяє такі, що були здобуті ним у співавторстві з О.І.Ахієзером і С.В.Пелетмінським: теорія магнітоакустичного резонансу в магнетиках (диплом на відкриття з пріоритетом від 1956 року, державна премія України 1987 року); теорія обмінної релаксації та релаксації магнітного моменту в ферромагнетиках; квантова теорія термогальваномагнітних явищ у металах і напівпровідниках за низьких температур; побудова операторів поверхневих електричного струму та теплового потоку; теорія релаксації розрідженої плазми в ультрасильних магнітних полях; теорія пучкової нестійкості в магнетиках; теорія високочастотної сприйнятливості ферродіелектриків. Цей самий колектив підготував монографію “Спінові хвилі” (1967 р. – російськомовне, а 1968 – англомовне видання), загальне число цитувань якої складає кілька сотень!

…1972 р. В.Г.Бар’яхтар переїжджає до Донецького фізико-технічного інституту, де в 1973-1982 рр.  керував відділом і був заступником директора. 1978 р. Віктор Григоровича було обрано академіком і членом Президії Академії наук УРСР, та  головою Донецького наукового центру. Того ж року його відзначили премією імені К. Д. Синельникова АН УРСР, а 1980-го – почесним званням “Заслужений діяч науки і техніки України”.

1982 року Віктора Григоровича Бар’яхтара перевели до Києва, де він очолив відділення фізики і астрономії АН УРСР. У 1982-1985 рр. він очолював відділ Інституту теоретичної фізики АН УРСР; у 1985-1989 рр. – був директором Інституту металофізики АН УРСР; у 1985-1989 рр. – очолював відділ теоретичної фізики Інституту металофізики АН УРСР; у 1987-1989 рр. – керував Науковим центром матеріалознавчих проблем високотемпературної надпровідності Державного комітету науки і техніки АН СРСР. 1989 року Віктора Григоровича Бар’яхтара було обрано на посаду віце-президента Академії наук УРСР.

…Віктор Григорович Бар’яхтар був одним із перших, хто відкрито висловлював незгоду з точкою зору АН СРСР з приводу будівництва Чорнобильської АЕС. Згодом він опинився в гущі після аварійних подій – очолив Оперативний штаб із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 1995 р. він став директором-організатором Інституту магнетизму НАН і МОН України. З того часу він разом з  співавторами побудували  теорію спінових хвиль у кристалах з дефектами, теорію термодинамічних рівноважних доменних структур в антиферромагнетиках, досліджено динаміку доменних границь, теорію термодинамічних властивостей надпровідників зі складною поверхнею Фермі, теорію релаксаційних процесів у магнетиках і надпровідниках, кінетичну теорію солітонів; написано в співавторстві з колегами, учнями, друзями 22 монографії та багато монографічних оглядів.

В. Г. Бар’яхтар є організатором і першим деканом фізико-математичного факультету Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут”. Фізики Каразінського університету та України в цілому схвально сприйняли звання Герой України, якого В.Г.Баряхтар був удостоєний у 2010 р. за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку фізичної науки, виняткові здобутки в організації фундаментальних досліджень, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність.