П'ятниця, серпня 14, 2020

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ювілеї

Хірург з великої літери

ВІД РЕДАКЦІЇ. У Заслуженого лікаря України, Заслуженого  професора Харківського університету Євгена Дмитровича ХВОРОСТОВА, завідувача кафедри хірургічних хвороб медичного факультету,  цьогоріч декілька ювілеїв: власне 80-річчя, 25-річчя рідної кафедри. Робочі дні у визнаного хірурга проходять в Дорожній клінічній лікарні станції Харків СТГО «Південна залізниця», на базі якої діє кафедра хірургічних хвороб. Про те, як зустрічав свій ювілей, Євген Дмитрович розповів нашій газеті.

Євгене Дмитровичу, яке бажання загадували на день народження?

– Врятувати якнайбільше життів. Хочеться допомогти кожному хворому, адже здоров’я – це найважливіше, а все інше прийде з часом.

Який подарунок запам’ятався Вам найбільше?

– Складно виділити щось конкретне. Мабуть, найкращий подарунок – від Бога – я народився. Цього року чудово відзначив день народження з колегами. Велика радість, що мій ювілей припав на один рік з ювілеєм кафедри. За цей час вона стала моєю другою домівкою.

Як проходить Ваш робочий день?

– Прокидаюся о 6:00, а вже о 7:30 приїжджаю в лікарню. А от закінчується робочий день по-різному: в залежності від кількості хворих чи проведення операцій. Звичайно, час займають заняття зі студентами. Викладаю третьому, четвертому та п'ятому курсам загальну хірургію, хірургію та онкологію.

Кафедру відкрили в 1994 році. Розкажіть, як все починалося?

– Спочатку було лише двоє співробітників, зараз наш штат нараховує 33 особи. Стати завідувачем запропонував ректор Василь Антонович Свіч. Це для мене було великою несподіванкою, адже на той час я був головним хірургом Південної залізниці. Сказали, що вже все обговорили з моїм керівником, тож заперечення не приймалися. Я починав працювати з Сергієм Олександровичем Бичковим, який згодом під моїм керівництвом захистив докторську. Також я був науковим консультантом у Олексія Івановича Цівенка. Під моїм керівництвом захищено 11 кандидатських дисертацій. За час існування кафедри опубліковано понад 476 наукових статей та тез, 9 монографій, отримано 25 патентів України на використання і корисну модель.

Чим захоплюєтесь у вільний час?

– Загалом весь мій час присвячений хірургії.


Хто Вас надихнув стати медиком?

– Сам я родом з міста Мінеральні Води Ставропольського краю. Моєю натхненницею до медицини стала мама Наталія Яківна, вона була медсестрою. Дорогою до Ленінграда ми заїхали в село Хворостове у Валківському районі Харківської області. Це батьківщина мого батька Дмитра Федоровича, машиніста залізничної дороги за професією. Так я і надумав вступати до Харківського медичного інституту, який успішно закінчив у 1962 р.

Кого можете назвати своїм наставником?

– Коли вступив до інституту, то відразу знав, що хочу бути хірургом. Професор Любов Трохимівна Малая, завідувач кафедри шпитальної терапії і клінічної фармакології, вмовляла мене стати терапевтом. Я не погодився. Після закінчення інституту 5 років працював хірургом районної лікарні в м. Комсомолець (Казахстан). Повернувся до Харкова на запрошення друга зі студентських років Івана Захаровича Яковцова, який був начальником медичної частини лікарні №40. Вступив до аспірантури. Кандидатську  захистив у 1972 р. Працював у Харківському НДІ загальної та невідкладної хірургії НАМН України. З 1974 р. - головний хірург Дорожньої клінічної лікарні станції Харків СТГО «Південна залізниця». У  1989 р. захистив докторську.

Кого з лікарів ставили собі в приклад?

– Дуже люблю читати біографію хірурга М. І. Пирогова. З О. О. Шалімовим нас пов’язували дружні стосунки. Він виступав офіційним опонентом моєї докторської дисертації.

Ви досягли значного успіху в хірургічному світі. Розкажіть більше про Ваші інновації.

– Мені пощастило працювати в гарній команді. Ми першими в Харкові провели операцію з використанням кріодеструкції (здійснення впливу на тканини за допомогою низьких температур) та кріоваготомії. Вперше в Україні зробив трансплантацію клітин підшлункової залози при діабеті. Першими в Харкові здійснили лапароскопічні операції: холецистектомія, спленектомія, селективна проксимальна ваготомія виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

Ваша дружина – педіатр. А хтось ще з родини продовжує лікарську сімейну традицію?

– Маю дві доньки: Тетяну та Ларису. Одна працює лікарем ультразвукової діагностики, а інша – косметологом. Онук Євген (надзвичайно приємно, що назвали в мою честь) закінчив медичний факультет Каразінського університету і нині працює на нашій кафедрі.

Якими нагородами пишаєтеся найбільше?

– У мене є багато різних нагород, найдорожчі – Заслужений лікар України та Заслужений професор Харківського національного університету. Пишаюся орденом Дружби народів, це звучить гордо. Гордо звучать і слова вдячних люди, яким рятуєш життя.

 

Карина БОНДАР.