П'ятниця, березня 29, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Назавжди залишиться в серцях

ОСОБИСТІСТЬ. МАЙСТЕР. УЧИТЕЛЬ 
(пам’яті Іделаїди Дмитрівни Ковальової)

ВІД РЕДАКЦІЇ. 10 липня цього року Іда Дмитрівна Ковальова мала святкувати своє 90-річчя. Вона працювала в університеті майже 60 років, займала посаду професора кафедри соціології соціологічного факультету, тільки півтора року тому пішла на пенсію. Її знають як неординарну особистість, інноватора, людину з щирим серцем та чистою душею. 18 травня її серце перестало битися. Іда Дмитрівна вчила не лише соціології, вона вчила тому, як треба жити. Спогади про неї від колег свідчать про те, якою надзвичайною особистістю була Іда Дмитрівна.

Завідувач кафедри соціології, проф. Л. Г. СОКУРЯНСЬКА: «Іда Дмитрівна була креативною людиною. У неї постійно народжувалися нові й нові ідеї. Вона завжди була у пошуку: нових методів викладання, нових тем для курсових, дипломних та дисертаційних робіт, нових навчальних курсів. Саме Іда Дмитрівна запропонувала курс студентів-соціологів «Соціологія тіла», який сьогодні є і міжфакультетським. Зі своїми аспірантами вона написала підручник «Нетрадиційні методи викладання соціології», який став соціологічним бестселером. Іда Дмитрівна була Заслуженим викладачем університету не тільки за цим почесним званням, а перш за все за визнанням багатьох поколінь підготовлених нею фахівців. Майже 20 років на нашому факультеті проводився теоретичний семінар «Творча майстерня професора Ковальової І. Д.». Коли вона пішла на пенсію, цей семінар проводився у неї вдома. ЇЇ чудові майстер-класи завжди проходили у надзвичайній творчій атмосфері, супроводжувалися чаюванням зі смаколиками. Іда Дмитрівна по-материнські ставилася до студентів, аспірантів, молодших колег. Народила трьох чудових синів, трьох богатирів. Любов дітей та онуків насичувала її силами. Другою родиною для Іди Дмитрівни був факультет. Важко переоцінити внесок Іди Дмитрівни в розвиток соціології: вона разом з професором Оленою Олександрівною Якубою стояла у витоків створення соціологічної лабораторії (1968 р.), кафедри соціології (1980 р.) та соціологічного факультету (1990 р.). Дуже боляче говорити про Іду Дмитрівну в минулому часі. ЇЇ старший син довго обирав фото в прощальну дорогу. Він звернувся до мене за порадою, і я відразу згадала світлину, де Іда Дмитрівна стоїть на сходах між Північним корпусом і готелем: як завжди усміхнена, сяюча світом любові до людей, яким вона віддавала всю себе. Саме такою Іда Дмитрівна назавжди залишиться в пам’яті наших сердець».

Проф. О. Я. ДАНИЛЕНКО: «Моя перша зустріч з Ідою Дмитрівною відбулася під час студентської наукової конференції, в 1991 році, коли я навчалася на третьому курсі. У мене відразу склався їï образ як світлої та незалежної людини. Вона була красивою, з білою косою навколо голови і яскраво-блакитними очима, і здавалася трохи суворою, ставила складні та глибокі запитання. Але я любила соціологію, на питання радісно та зацікавлено відповідала. Я ще не знала тоді, що Іда Дмитрівна стане для мене на довгі роки не тільки Вчителем, але і дуже близьким другом, що ми напишемо разом не одну книгу, проведемо безліч круглих столів і будемо дуже-дуже багато спілкуватися, що ця зустріч - це дар в моєму житті. Згодом Іда Дмитрівна викладала нам дисципліну «Історія соціології», - яскраво, талановито, дуже цікаво. Іда Дмитрівна відразу побачила в мені бажання глибоко зануритися в соціологію, ми швидко знайшли спільну мову. Вона не дивилася на формальності, дивилася на те, як ти відкриваєшся в творчості. Від неї завжди відчувалася велика повага і підтримка. Це дуже надихало, хотілося створювати щось нове. Після захисту диплома вона запропонувала мені використовувати деякі матеріали для книги «Нетрадиційні методи викладання соціології» (1994). Іда Дмитрівна показала можливість працювати на рівних студенту і професору. Вона  підтримувала мене під час написання кандидатської та докторської, хоча і не була моїм формальним керівником. Момент співпраці проходить зі мною все життя. Іда Дмитрівна залишила багато ідей, які надихають мене зараз. Наприклад, раніше ми проводили круглий стіл з проблематики дому. До нас приїздили гості з різних куточків України, і не тільки з України, був, наприклад, наш колишній студент Іван Козаченко, зараз викладає соціологію в Великобританії. Дуже важливо, що Іда Дмитрівна навчила радіти кожній миті - і в житті, і в соціології. Вона проносила різні життєві теми через соціологію. Пам'ятаю один з наших семінарів, присвячений чоловікові і жінці, трансформації інтимності, роздумів Георга Зіммеля про кохання. Так само як Зіммель був представником «філософії життя», Іда Дмитрівна виробила свою особливу «соціологію життя». Про неї можна говорити нескінченно. На семінарах Іда Дмитрівна ділилася своїм великим життєвим досвідом і мудрістю. Вона одночасно передавала знання не тільки соціологам. Доносила матеріал в такій формі, щоб він був зрозумілий не тільки вузьким фахівцям, а й кожній людині. Це її також об'єднувало з Зіммелем: ідея популяризації соціології заради розуміння інших людей. Іда Дмитрівна культивувала дух свободи і повагу до себе та ближнього. Підтримувала сміливі ідеї. Я бачилася з нею 21 квітня. Вона відчувала, що це буде наша остання зустріч. Дорогою хвилювалася, хотілося з нею поговорити ще не раз. Вибрала для неї троянди малинових і рожевих відтінків. Вирішила сказати, що ці квіти несуть з собою літо, тому і я бажаю многая літа! Ми з нею довго розмовляли. Іда Дмитрівна як оберіг дала мені бірюзові намиста, які я їй колись подарувала. Хоча не хотіла їх приймати, але вона сказала, що вклала в них багато ніжності і любові саме для мене. Також в пам'ять залишила свій капелюшок, щоб той захищав від дощу. Квіти додали їй настрою, наприкінці зустрічі Іда Дмитрівна була оптимістичною. Коли йшла від неї, то і я зрозуміла, що це останні теплі обійми. Іда Дмитрівна любила всі квіти. Вона часто цитувала свою подругу: «Головне - не пропустити крокуси». Це означає, що будь-який момент в житті є цінним. Адже за цією метушнею можна пропустити щось важливе. Її семінари допомагали нам відчути важливість моменту. Здавалося, що час змінює темп. Щастя, що вона зустрілася в нашому житті. Я завжди буду відчувати її підтримку. Коли Іда Дмитрівна перестала підходити до телефону, то я передавала їй вітання від друзів через сина. Взагалі, я вірю у вічність душі. Думаю, Іда Дмитрівна зустрілася з чоловіком, зі своїми одногрупниками, зокрема з відомим соціологом Володимиром Ядовим. Це величезна втрата, її можна пережити тільки, якщо не думати про Іду Дмитрівну в минулому часі. Не хочу говорити «була», тому що вона завжди є - її душа, ідеї, передане нам всім добро - нескінченні та вічні. Для мене Іда Дмитрівна – Учитель з великої літери. По життю. Не тільки в соціології.  Пам’ятаємо Іду Дмитрівну, любимо, сумуємо. Але відчуваємо, що її життя продовжується в її доброму ставленні до життя та миру, що вона передала своїм дітям, онукам та онучці, та її численним учням...»

Доц. В. І. КУТИРЬОВА: Хотілося б згадати останній семінар, який нам вдалося відвідати: «Про повсякденність: квіти, фрукти, ягоди». Це було справжнє одкровення. Іда Дмитрівна підводила певний підсумок: згадувала людей зі свого життя, яким була вдячна. Вона уважно ставилася до свого життя та до життя довколишніх. Намагалася бачити в людях лише гарне. Уміла чудово розповідати історії, додавала до них особливих фарб. Її семінари були науковими, але завжди нетрадиційними. Вона ніби прикрашала своїм творчим, художнім баченням дійсності академічний процес. І завжди цікавилася нашою думкою, коли пропонувала якісь нові ідеї, нові форми викладання. На перших курсах Іда Дмитрівна читала нам курс «Історія соціології». Тоді, у 1997 році, ми вперше почули про ділові ігри («Кола Сократа», «Гайд-парк» тощо). На дисципліні з нетрадиційних методів викладання вона заохочувала будь-які сміливі рішення для проведення пар. У свої 89 років могла сміятися від душі, а це може дозволити собі лише дуже добра, щаслива людина. Іда Дмитрівна бачила різні відтінки життя, вміла їх цінувати, і вчила нас бути уважними до власного відчуття життя і світу. Будемо пам’яттю про неї виголошувати свою вдячність».

Проф. О. О. МУСІЄЗДОВ: «Я обрав Іделаїду Дмитрівну своїм дипломним керівником, хоча особисто ми тоді ще не були знайомі. Пізніше під її керівництвом захистив кандидатську дисертацію на тему: «Зміна уявлень суспільства про соціальний простір як прояв символічного аспекту соціальної трансформації». Я отримав великий досвід працюючи  з нею. Найважливіший момент – це те, що вона не стільки відповідала на мої запитання, скільки ставила запитання у відповідь. Іда Дмитрівна ніколи не нав’язувала свою точку зору, а завжди пропонувала щось чи підтримувала мене в роздумах. Творчість у всіх формах для неї була самоцінною. Іда Дмитрівна була людиною, яка могла мотивувати, запалювати жагу до знань своїм інтересом. Дуже надихало те, що Іда Дмитрівна повністю довіряла тому, що ти сам робиш».

 

Карина БОНДАР.