Четвер, березня 28, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Херсонес Таврійський. 2010 рік.

Спочатку було слово…
Коли у «Повісті минулих літ» описується похід руського князя Володимира на головний опорний пункт Візантійської імперії у Північному Причорномор’ї – кримське місто Херсон, то згадується такий епізод облоги: «Володимир тим часом спорядив воїв своїх і повелів насип сипати до городської стіни. І коли ці насипали, корсуняни, підкопавши стіну городську, викрадали сипану землю і носили до себе в город, висипаючи посеред города». З тих давніх підкопів під міські стіни, як жартують сучасні дослідники, почалися перші археологічні розкопки фортечних мурів Херсонеса Таврійського.
Водночас висипана корсунянами посеред міста земля стала частиною тих багатометрових шарів ґрунту, які вкрили з часом усе городище Херсонеса, поховавши під собою руїни цього стародавнього поліса. Саме з цими тисячолітніми нашаруваннями мають справу археологи, які, продовжуючи започатковану під час Володимирової облоги традицію, підкопують чи, точніше, розкопують стіни Херсонеса Таврійського, спускаючись у глибину століть, так, немов би їм вдалося винайти фантастичну машину часу, здатну повертати назад невпинний плин століть.
… і слово було «історія»
Розташований на південно-західному узбережжі Криму на Гераклейському півострові, Херсонес Таврійський знаходиться нині в межах сучасного міста Севастополя. Він був заснований в останній третині VI ст. до н.е. вихідцями з Гераклеї Понтійської – малоазійського міста, осадженого раніше греками-дорійцями з Мегар. Переживши чимало славетних і трагічних сторінок історії, Херсонес проіснував понад дві тисячі років, змінюючи свій статус від вільного поліса до провінційного міста у складі Візантійської імперії, і залишивши вагомий культурний спадок. Величні, частково розкопані руїни стародавнього міста, належать зараз до Національного заповідника «Херсонес Таврійський» і продовжують інтенсивно досліджуватися.
Фортечні мури
Одним з яскравих археологічних об’єктів на території херсонеського городища є Цитадель Херсонеса – оточена по периметру високими фортечними мурами чотирикутна ділянка, розташована у південно-східному районі міста на узбережжі сучасної Карантинної бухти. Початкові оборонні укріплення твердині було збудовано приблизно в середині ІІІ ст. до н.е. на місці колишнього міського некрополя та Кераміка – району розташування гончарних майстерень. З того часу як власне самі фортечні мури-куртини з баштами, так і різноманітні будівлі, розташовані всередині Цитаделі, неодноразово перебудовувалися, але одне залишалося незмінним – мілітарний характер пам’ятки, її ключове військово-стратегічне значення в системі оборонних споруд Херсонеса. Саме тут розташовувався військовий гарнізон, який мав захищати мешканців міста у випадку загрози.
Дослідники йдуть у глибину віків
Цитадель віддавна привертала увагу дослідників – вже наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. її дослідження розпочав класик херсонеської археології Карл Казимирович Косцюшко-Валюжинич, який відкрив фортечні стіни і башти об’єкта. Впродовж ХХ ст. розкопки Цитаделі здійснювали відомі археологи Р. Х. Лепер, К. Е. Гриневич, В. В. Борисова, І. А. Антонова. Один з них, а саме Костянтин Едуардович Гриневич, мав безпосередній зв’язок з Харковом, очоливши кафедру стародавньої історії та археології Харківського університету. Археологічні дослідження Херсонеса Таврійського згодом здійснював також його учень, відомий вітчизняний археолог-античник, багаторічний завідувач кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Харківського університету професор Володимир Іванович Кадєєв, який, щоправда, власне Цитадель не досліджував, працюючи переважно у портовому районі.
Нові вартові Цитаделі
Повернення харків’ян до Цитаделі відбулося завдяки науковим дослідженням нинішнього завідувача кафедри історії стародавнього світу і середніх віків, учня В. І. Кадєєва, професора Сергія Борисовича Сорочана. Завдяки його багаторічній праці було відкрито низку нових об’єктів на території пам’ятника, а написані ним наукові та науково-популярні праці з історії Херсонеса-Херсона за візантійської доби давно вже стали класичними.
Останніми роками, коли естафета наукових досліджень перейшла до учнів С. Б. Сорочана, Археологічна експедиція Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна продовжила дослідження Цитаделі Херсонеса Таврійського. Зокрема, минулого, 2009 р., під час здійснення археологічних розвідок, було уточнено план забудови території пам’ятника за «візантійського будівельного періоду» (VI – ХІІІ ст.), а у 2010 р. було закладено розкоп у вигляді двох квадратів 5х5 м з метою початку дослідження нерозкопаної частини Цитаделі у напрямку до 20-ї куртини.
Археологічні «трофеї»
За час розкопок (з 6 липня до 4 серпня 2010 р.) було знято шар ґрунту 0,5-0,7 м. Культурний шар було пробито і перемішано впускними похованнями першої третини – середини ХІХ ст., що належать до карантинного холерного цвинтаря, на якому ховали російських моряків. Виявлено 4 поховання з товстим шаром вапна та різною кількістю цілих і фрагментованих кістяків, три з яких мали натільні мідні хрестики.
З інших знахідок варто зазначити 44 залізних цвяхи, мідну ранньовізантійську пряжку (V – VI ст.), 2 бусини (орієнтовно ХІІ – ХІІІ ст.), 2 ґудзики, кам’яне ядро для балісти (вага – 1,3 кг), фрагмент заставної плити з зображенням хреста, шість важків (кераміка та вапняк), розвал амфори з дуговидними ручками у шарі горіння, ручку амфори з клеймом, а також 19 монет різного часу – від пізньоримської до золотоординських.
Розкопками виявлено дві кладки, одна з яких стояла на денній поверхні ХІХ ст. і, ймовірно, була огорожею холерного цвинтаря, інша ж, як можна попередньо припустити, належала до садиби ХІІІ ст., рештки якої вже було зафіксовано попередніми дослідженнями.
Відчути час на дотик…
Повільна наука археологія, яка, немов машина часу, дозволяє нам рік за роком поступово здійснювати подорож у глиб віків, зробила черговий маленький крок вперед. І цей маленький крок вперед був би неможливим без зусиль цілої команди археологів, переважну більшість яких складають студенти-волонтери. Саме вони, подібно до невідомих нині на ім’я «воїв» князя Володимира або «корсунян» розкопували стіни Цитаделі і вивозили ґрунт у відвал, «висипаючи» його «посеред города». Саме вони стають одночасно захисниками незламних стін Цитаделі й вічними двигунами тієї машини, яка дозволяє, підкопуючи ці стіни, зазирнути в минуле і відчути час на дотик, доторкнутися до нього рукою, дістаючи з землі розкопу чергову знахідку.



Доц. А. ДОМАНОВСЬКИЙ, кафедра історії стародавнього світу і середніх віків,
начальник Археологічної експедиції «Цитадель»