Четвер, червня 30, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

У галереї Семирадського

 

 

 

Картина замість тисячі слів

 

ВІД РЕДАКЦІЇ: Ніна ВЕРБУК – провідний український живописець, графік, у творчому доробку якого понад 300 робіт. За кількістю персональних виставок (а їх понад 60!) ім’я художниці занесено до Книги рекордів Харкова. Картини Ніни Вербук зберігаються у багатьох музеях України, представлені в Німеччині та Японії. З творчістю Ніни Семенівни я познайомилася, завітавши до Художньої галереї імені Генріха Семирадського. Саме там проходила персональна виставка «Кольорові мандри», присвячена 100-річчю від дня народження засновника й організатора Пархомівського історико-художнього музею Афанасія Луньова. Всі картини з цієї виставки художниця передала нашому університету.


 

На виставці художниця представила роботи останніх десяти років, більшість з яких для широкого загалу демонструвалися вперше. Мрійливий, поетичний, цілісний і гармонійний – такий світ творить художниця за допомогою пензля і фарб. Перше, що мене вразило, це колористична гама полотен: вишукана яскравість відразу дає зрозуміти, з якою любов’ю і теплом до світу писала художниця. Портрети, натюрморти, пейзажі, побутові картини… Здається, діапазон творчості художниці безмежний. На багатьох картинах Ніни Семенівни присутні жінки. Що в період щасливої юності, що в пору життєвої мудрості – жінка у художниці є втіленням гармонійної основи життя.

 

Для мене картини Н.С. Вербук є втіленням щирості почуттів. З поміж побачених картин важко виокремити одну. У кожній з них закладено глибокий зміст, однак це не обмежує глядача по-своєму інтерпретувати побачене. Як сказав проф. С.І. Посохов, у своїх картинах Ніні Семенівні вдається сказати те, чого словами висловити неможливо.


 

Натюрморти художниці незрівнянні: «Волошки у глечику», «Сонячне диво», «Ромашки та волошки»… Кожна пелюсточка, кожен листочок промальовані настільки детально, що складається таке враження, ніби хвилину тому ці квіти ще колихав вітер у полі.

 

Із самою Ніною Семенівною я познайомилася на творчій зустрічі, яка проходила в тій же галереї Семирадського. Вчергове привітати майстриню з ювілейною виставкою прийшли її друзі, колеги, поціновувачі мистецтва. Скільки слів подяки було сказано, скільки віршів на честь Ніни Семенівни прочитано… Перше, на що я звертаю увагу під час знайомства з людиною, це очі. Недаремно ж у народі кажуть, що очі є дзеркалом душі, у них відбивається все життя людини, її думки та бажання. Очі Ніни Семенівни добрі, лагідні, як і творіння художниці, сповнені щирістю й теплотою. А ще в них простежується той творчий запал, який, як правило, дається людині з народження.

 

Ніна Семенівна має ґрунтовну художню освіту. За її плечима дитяча школа ім. І. Ю. Рєпіна, Харківське художнє училище (живописно-викладацьке відділення), Харківський художньо-промисловий інститут (спеціальність «Інтер’єр та обладнання»). Однак, виявляється, рідні художниці не завжди розділяли її захоплення живописом.

 

«Мені казали, що потрібно гроші заробляти, а не дурницями займатися. Але я, не дивлячись ні на що, продовжувала писати. Поєднувала роботу і живопис», – говорить художниця. Спочатку жінка викладала креслення та малювання в школі, згодом – обіймала посади художника Харківського торговельно-рекламного комбінату та художника-проектанта Харківського художньо-промислового комбінату Художнього фонду УРСР. Як би часом не було важко, але живопис з життя жінки ніколи не зникав.

 

На моє запитання про концепцію її живопису Ніна Семенівна відповіла: «Від початку до кінця мій живопис – це те, що нас оточує. Якщо я щось і додумала, то це, напевно, є в навколишньому світі. Просто треба вміти помічати це». А й справді, сюжети її творів, як правило, є простими й повсякденними, але завдяки чарам пензля вони перероджуються в романтичний та мрійливий світ із сотнями інтерпретацій.


 

З 2004 р. Ніна Семенівна займається популяризацією спадщини А.Ф. Луньова та увічненням його пам’яті. Під час зустрічі на грудях жінки я помітила дві медалі: одна – за найбільшу кількість персональних виставок серед харківських художників, інша – університетська.

 

О. Г. ПАВЛОВА, куратор виставки:

 

«Цю нагороду Каразінського університету Ніні Семенівні вручив ректор В. С. Бакіров за засіданні Вченої ради за багаторічну співпрацю. Всі картини з цієї виставки художниця передала нашому університету. Крім того, Ніна Семенівна – засновниця двох творчих премій для учасників Міжнародної краєзнавчої конференції молодих вчених (2004 р.) та науково-практичного семінару «Луньовські читання» (2012 р.), що проводяться на історичному факультеті. На сьогодні Ніна Семенівна передала у фонд премії 24 роботи».

 

Художниця сподівається, що при університеті відкриється музей витончених мистецтв. «Студентам потрібне естетичне виховання, тому я вирішила подарувати ці картини їм, – говорить майстриня. – Це повинно бути щось на кшталт нашого Харківського художнього музею. Однак експозиція в цьому музеї давно не змінювалася. Я гадаю, музей витончених мистецтв повинен мати декілька залів, в яких експозиції змінювалися б».

 

Після знайомства з художницею та її творчістю я ще раз переконалася у тому, настільки важливо людині займати своє місце в суспільстві. Місце Ніни Семенівни, без сумніву, у творчій майстерні біля полотна з пензликом в руці. Зараз через стан здоров’я жінка поки що не може малювати, але з нетерпінням чекає тієї миті, коли повернеться в рідну майстерню.

 

Бажаємо Ніні Семенівні здоров’я, енергії і звісно ж натхнення! З нетерпінням чекаємо на чергову виставку художниці!

 

К. ТАРАСЕВИЧ.