Вівторок, травня 24, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Нові книги

Крізь роки і відстані…

ВІД РЕДАКЦІЇ. Сьогодні книжок  не читають. Практично. Інтернет повсюдно. А цю книгу Заслуженого економіста України, Відмінника освіти України, академіка Академії економічних наук України, ректора Харківського інституту бізнеса і менеджменту і – найголовніше – активного учасника діяльності Каразінського університету упродовж шести десятків років, Михайла Івановича БОНДАРЕНКА,  прочитуєш на одному диханні: «Мои университеты: сквозь годы и расстояния».


Прочитуєш на одному диханні.  Можливо, тому що шість десятків років життя і діяльності альма матер пролітають перед твоїми очима із університетськими людьми, разом із історією твого університету, твого життя. Все фактично. Все точно. Все з любов’ю в серці і автора, і героїв. А може, і найголовніше,  викладене пропущене через серце, з  гордістю, радощами, перемогами, біллю, спогадами, розмовами, найголовнішими подіями. А найвірогідніше – тому що згадує все це  масштабна особистість, ПОРЯДНА, яку неможливо підігнати під загальні стандарти, особистістю яскравою, масштабною, красивою і зовнішньо, і внутрішньо, людиною інтелігентною і  дуже розумною, доброю і уважною до кожного, з ким пересікається і сьогодні його життя – Михайла Івановича БОНДАРЕНКА. Михайла Івановича, який і у свої 80 залишається дивовижно сучасною людиною. А іноді мені здається, що він випереджає час і як економіст-професіонал, і як Людина, і як політик.

Ось очима очевидця  ми виживаємо разом із героєм у найстрашніші повоєнні роки  в українському селі, ось його шлях від дверей сільської школи до освіти, вершини знань, ось студентська кімната в гуртожитку, ось нічні кубинські джунглі, ось відстоювання своєї думки і збереження власної гідності у найвищих коридорах і кабінетах влади… І шлях від пастуха, робітника взуттєвої фабрики, учня вечірньої школи, студента до  громадського діяча, до РЕКТОРА, університетського інтелігента. Шість ректорів, тисячі абітурієнтів, високі міністри, студенти,  кар’єристи і справжні патріоти, живі люди, живі характери, численні деталі, про які і не здогадувався  і про які ніде не прочитаєш, проходять сторінками спогадів… А для молоді –  зразок того, з кого можна робити життя власне! Дякуємо, Михайле Івановичу, за  велику працю. Шановні! Візьміть в руки «Мои  университеты сквозь годы и расстояния» – не відірветеся. Не пожалкуєте!

 

О.НЕРУХ, головред  «Харківського університету».