Четвер, листопада 14, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Благословення без жалю…

ВІД РЕДАКЦІЇ: Хтось із мудрих сказав: «Осінь – час підвести підсумки і проаналізувати пройдене. А після цього – змити проливним дощем усі невдачі і вдихнути свіже повітря майбутнього, в якому небо буде чистим і безхмарним, прозорим і невагомим, яким буває тільки восени». А яка осінь на Вашу думку?
Доц. С. Г. ЯНОВСЬКА, заступник декана з виховної роботи факультету психології: «Дуже люблю осінь. Люблю, тепло одягнувшись, із парасолькою ходити під дощем, слухати шелест листя. Обожнюю їздити до лісу, збирати гриби. Для мене осінь – найприємніші відчуття від беззвучної охоти за грибами. І неважливо скільки я їх назбираю, головне сам процес. Люблю неймовірне осіннє повітря: концентрація літа, насичена озоном дощів дає надзвичайний заряд енергії. Я – оптиміст. Про осінню депресію і думати ніколи: робота, робота і тільки робота, адже студенти не дають змоги сумувати»!
О. ЛОЗКО, п’ятикурсниця юридичного факультету: «Похмурі, дощові, холодні дні наганяють смуток, депресивний настрій, пасивний стан, апатію до всього. Прокидається так званий «синдром картоплі»: хочеться заховатися у темному далекому кутку і щоб тебе ніхто не займав. Я, напевно, досить залежна від погоди. Тому надаю перевагу весні, коли все пробуджується до життя, і тобі хочеться жити».

А. ЗАХАРОВ, другокурсник мехмату: «Природа засинає і тобі хочеться, щоб скоріше прийшла весна і все повернула до життя» Проф. В. С. КАЛАШНИК, завідувач кафедри української мови: «Одна з моїх перших збірок носить назву «Осінній дивоцвіт». Осінь – така пора року, коли, з одного боку, після літа природа віддарює нас плодами – золота, щедра, барвиста; з іншого – осінь – проекція на людське життя, період досить солідного, поважного віку. Осінь несе похмурі дні, дощі, віщування холоду. Особливо пізня осінь – вісник холодів. Осінь – пора неоднозначна в своєму вимірі, значенні для людини: продовжує енергію літа багатством сонця, бабиним літом, теплими, м’якими днями. Восени водночас людини переживає сірі будні. Осінь двовимірна – від зовнішнього наповнення радощами, втіхами, позитивом вона переходить у сувору пору зимового перепочинку. Та все ж життя не припиняється. Природа робить паузу, і людина разом із нею узгоджує своє життя, робить деякий перепочинок у душі». В. О. ТЕМЧЕНКО, завідувач кафедри фізичного виховання: «Люблю осінь хоча б за те, що саме в цю пору року я народився. З іншого боку, її, осінь, неможливо не любити – це надзвичайно багата пора».


В. ЖЕДЕНКО.