Проф. Н. П. КРЕЙДУН: «Десятиріччя  мого деканства»

ВІД РЕДАКЦІЇ: Надія Петрівна КРЕЙДУН нинішньої весни іде назустріч своєрідному ювілею  – у жовтні виповниться 10 років як її колектив обрав деканом факультету психології.

– Надіє Петрівно, шлях деканеси факультету психології, який він, переваги та недоліки?

– Усі 10 років не перестаю дивуватися  цій відповідальній події. Якось дивовижно, дуже відповідально і досить несподівано це відбулося. Ось ви запитали про плюси і мінуси посади декана… Найвагоміший  плюс, гадаю, – це те, що ти постійно спілкуєшся зі студентами, з молоддю. Це те, що приносить радість, що сприяє тому, що ти сам ні на хвильку не розслабляєшся, щоб завжди бути попереду. А мінус –  я багато хвилююся, бо дуже емоційна людина. Я  хвилююся навіть тоді, коли ще нічого не трапилося і не відбулося… А я вже переймаюсь. Це ще, мабуть, дають про себе знати коріння  «синдрому відмінниці», коли ти прагнеш усе робити  «на відмінно».

– Пощастило Вам із роботою?

– Ще й  дуже пощастило. Маю на рідному факультеті  велику підтримку колективу. Факультет психології дуже дружний,  згуртований колектив. Можу лише радіти і  дякувати долі за те, що мене оточують такі красиві та чуйні люди. А які прекрасні у мене заступники: Олена Анатоліївна Невоєнна, Любов Миколаївна Яворовська, Світлана Германівна Яновська. Я бажаю їм всіляких гараздів! Чого ще бажати, коли тебе  розуміють та  підтримують! Ми усі – чудова команда. Відповідальність на факультеті відчуває кожен співробітник і студент,  як у дружній одній родині.

– Студенти Вас дуже люблять та поважають, маєте якийсь свій  особливий підхід до молоді?

– Студента слід любити, адже все починається з любові. Так мене навчили  мої викладачі, у стінах Каразінського. Ми, студенти,  відчувати їх любов і повагу. Так, я можу гніватися, наприклад, на  боржників, але гарно розібратися у причинах відставання. Коли  школяр   потрапляє до університету, тут і ховається найголовніше - визнавати право студента на прояву його індивідуальності. Іноді ця індивідуальність виявляється не дуже бажаним способом і тут студенту слід допомогти  разом знайти вихід із ситуації.

-Ваше головне досягнення  в університеті .

-Прийшла у ці стіни Храму минулого століття, і жодного разу їх не покидала. І найголовніше -  і  не хочеться. Тут я стала кандидатом наук, доцентом, працюю поряд зі своїми вчителями. Це мій університет!!! Щоранку  йду тою самою стежкою і кожного разу  відкриваю щось нове.  А найвеличніша моя нагорода – це те, що двері мого університету завжди для мене відчинені.

-Признаєте свято  8 березня?

-Цієї Весни 8 березня співпадає з моментом, коли я йду у відпустку! Відпустка! Радість-то яка! Як наказ підпишуть – то і в дорогу! Зустрінусь зі своїми рідними.

-А Ви вже  відчуваєте її величність Весну?

-Я завжди взимку,  після Різдва,  ставлю у вазочку з водичкою гілочки вишеньки. На  факультеті, у мене в кабінеті, завжди цвіте вишня, отож особисто у мене весна вже розпочалася. А ще за Пришвіним весна світла приходить саме у лютому.

-Ваша мрія всього життя?

-Мрій  багато, вони  змінюються, модифікуються. На даний момент моя найголовніша мрія –  хочу, щоб мене завжди оточували люди, які радіють життю. Мене оточують прекрасні колеги - дівчата-декани розумні, красиві, талановиті, щирі люди, незвичайні. Вітаю їх із весною! І це для мене  важливо. Вірте і ви у  у свої мрії!.

К. АННОЧКА