Понеділок, травня 23, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Жінки університету. Прийдешня весна викладача.

Прийдешня весна викладача

 

ВІД РЕДАКЦІЇ. Наталія Павлівна ЄВСТАФ’ЄВА викладає в Каразінському вже 30 років. Після закінчення філологічного факультету працювала  в середній школі селища Рогань. Успішно захистила дисертацію «Своєрідність жанрових форм у книзі Івана Буніна "Тёмные аллеи"». Має понад 60 публікацій. Викладає на філологічному курси «Історії російської літератури першої половини ХХ століття», «Історії російської літератури ХХ століття», а також спецкурси для бакалаврів та магістрів «Екзистенційна свідомість у прозі російського зарубіжжя першої хвилі». Веде науковий семінар з проблем прози російського зарубіжжя.


Наталіє Павлівно, за що любите весну? Згадайте, будь ласка,  в якому творі Вам імпонує її опис?

– Весну не дуже люблю. Більше подобається осінь. У ліричному тексті мені імпонує все, що доносить відчуття живого людського переживання. Загально відомо, що це вдавалося письменникам та поетам від Пушкіна до Бродського. Неперевершеним серед них, на мою думку, є Борис Пастернак. Та й сучасні автори можуть вдало це зробити, тому прикладів може бути багато, включно твори постмодерністів.

Які квіти подобаються найбільше?

– Дуже люблю польові, їхній чудовий аромат. Тільки польові квіти дають мені справжню насолоду, тому що вони несуть велике розмаїття і запахів, і кольорів.

Що надихає до роботи?

– Винятково мої учні. Наша молодь – неординарна. Навіть якщо не дуже старанна, але дуже здібна. Спілкування зі студентами завжди наводить мене на цікаві роздуми з приводу тих проблем, які розглядаються на лекціях. Це, зазвичай, привносить новизну у викладення матеріалу. Актуалізація відбувається саме завдяки контакту зі студентами, тому люблю оновлювати навчальні курси.

«Ідеальний день» – це…?

– Він розпочинається з чашки кави. А далі – по-різному. Та обов’язково в ньому мають бути присутніми книги та класична музика. Важливо знайти достатньо часу для родини. Аура ж філологічної роботи супроводжує  мене повсюди. Саме під час слухання музики я розмірковую над тим, про що і як розповісти учням на наступному занятті. Люблю відвідувати художні виставки та театральні вистави, але ж цього не зробиш кожного дня. А от музику можна слухати вдома будь-коли. Вмикаю Баха, Шопена, Сібеліуса, Шнітке, Сільвестрова, а також гарний джаз та рок. Із задоволенням перечитую Чехова, Газданова, Хвильового, Кіньяра. Усі мої уподобання пояснюються увагою до найпотаємнішого в людині.

Чи є у Вас мрія, яка досі не здійснилася?

– Моя мрія полягає в тому, щоб обставини життя не перешкоджали втілити наші прагнення у реальність. Хочеться, щоб життя було мирним… Мені б хотілося навідати родичів у Росії. Звичайно, ніхто не забороняє мені цього зробити, але морально та психологічно для мене це зараз було б дуже важко.  Мрії виникають тоді, коли навколо панує спокій та добро.

За що чи кому Ви вдячні в житті?

– Найбільше в своєму житті я вдячна батькам, які завжди мене підтримували, не вимагали  підкорення, давали можливість йти тим шляхом, який я сама обирала. Звичайно,  не все їм подобалося. Наприклад, коли  в 15 років сказала, що піду до музучилища, батьки це не схвалили, але й не заборонили. Я закінчила Білгородське музичне училище по класу скрипки, вчилася тому, що любила. До того ж завжди багато читала. Радію, що літературу можу сприймати  через призму музичної культури, але прагну донести подібне бачення тексту до своїх учнів.

Мама, Галина Митрофанівна, лікар за професією, прищепила мені розуміння того, якою є важливою кожна хвилина життя. Своєму синові Андрію я також намагалася передати вміння цінувати все довкола себе. Можливо, це і вплинуло на вибір професії. Андрій закінчив відділення журналістики Каразінського університету і вже 10 років працює фоторепортером. Мій батько, Павло Максимович, був офіцером, фронтовиком, але дуже любив літературу. Це саме він «зробив» з мене філолога. Коли я зовсім маленькою плакала, тато як колискові читав мені напам’ять «Євгенія Онєгіна», «Мертві душі» та багато іншого.

Ваші студенти  вітають Вас із ВЕСНОЮ, Наталіє Павлівно. Це їхні вітання стали інформаційним приводом для розмови. Будьте щасливими!

 

Карина БОНДАР.