Четвер, листопада 26, 2020

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Навчання за кордоном

Фей Фей, Лаоши

 

ВІД РЕДАКЦІЇ.  Продовжуємо рубрику, присвячену навчанню наших громадян, молодих українців, за кордоном, в університетах світу. Наші спеціальні кореспонденти, учорашні студенти Каразінського університету, діляться своїми враженнями із читачами загальноуніверситетської газети. Абсолютно ексклюзивні матеріали.

…І ось я знову в Уху,  знову за тим самим столом. Тільки тепер не стажер,  а вже магістрант Анхойського педагогічного університету в м. Уху (Китай),  пишу замітку  для моєї найулюбленішої газети «Харківський університет». З вересня 2018 я опинилася знову в Уху, а життя підкидає багато сюрпризів. Перше…

Навчання

Я маю лише одну лекцію на тиждень. Викладають китайською. У групі приблизно 25 студентів. Нас лише троє іноземців. Крім мене, Аріан із Пакистану, мій найкращий друг, та неймовірної краси француженка Майса. Зазвичай ми утрьох приходимо на пару, перші двадцять хвилин робимо розумний вигляд, що розуміємо про що йде мова, а через півгодини вже перевіряємо соціальні мережі в телефонах. Я полюбляю читати книжку, вивчати нові китайські слова. Аріан в цей час виходить у прямий ефір у Фейсбуці... Майса єдина, хто намагається щось занотовувати і зрозуміти, що говорить вчитель. Наш рівень китайської на побутовому рівні, надзвичайно важко сприймати книжну лексику від вчителя. Наразі лекції китайської для мене – це все одно, що прочитати та зрозуміти роман «Уліс» Джеймса Джойса. Але я знайшла вихід із ситуації, щоб трішки зрозуміти про що саме йде мова, я беру книжки в бібліотеці й читаю матеріали англійською. Домашнього завдання ми поки що не маємо. Також ми поки вільні від написання дипломної роботи.

Студентське життя

Більшість студентів у вільний час працюють вчителями англійської мови в школах раннього розвитку для дітей. По-перше, робота дуже гарно оплачується. За півтори години можна заробити від сімнадцяти до двадцяти доларів. По-друге, це неймовірний досвід. Навчаєшся поводитися перед аудиторією, більше спілкуєшся з цікавими людьми на роботі, ось такими маленькими кроками долаєш сором’язливість. По-третє, це просто шанс провести гарно час. Я маю тільки одну пару на тиждень, в інші дні – ти повністю вільний. Тому коли мені запропонували подібну роботу, я ні хвилини не вагалася. Це наче ковток свіжого повітря, а ще відчуваєш неймовірну гордість, коли діти звертаються до мене «Фей Фей, Лаоши» (Фей Фей – моє китайське ім’я, «Лаоши» – китайською означає «вчитель»). Це надає наснаги працювати. До речі, більшість іноземних студентів працюють нелегально, адже всі мають навчальну візу, яка забороняє працювати.  Більшість іноземних студентів отримують стипендію. Наприклад, я отримала провінційну стипендію, яка покриває проживання в гуртожитку та навчання в університеті. Інші мої колеги мають державну,  це означає, що на додачу вони отримують ще кишенькові гроші у розмірі 300 доларів щомісяця. Є студенти, які живуть повністю за свій рахунок.

Уху – недороге місто. Їжа відносно дешева, особливо якщо їсти в університетській їдальні чи у вуличних кафе. Але я полюбляю купувати в супермаркеті та готувати вдома. Може так і дорожче, але краще для здоров’я.  Китайська їжа гостра та калорійна, тому я віддаю перевагу власноруч приготовленим українським стравам.

Гуртожиток твій дім?

Наш університет має окремий гуртожиток для іноземних студентів. Тут мешкають приблизно 200-250 осіб. Кімнати розраховані на двох. Моя сусідка – китаянка з канадським паспортом. Її звати Ван Дзя Лі. Вона не знає англійської, тому спочатку я намагалася спілкуватися з нею китайською, але більшість її відповідей закінчувалися «так» або «ні». Сьогодні ми лише киваємо один одному. У кожної – своє життя. Може це й на краще… 100% гарантії  –  ніколи не посваримося.

У гуртожитку не дозволено тримати електронні прибори (праску, чайник, електропіч тощо). Раз на місяць проходять перевірки кімнат. Якщо знаходять заборонені предмети – забирають, іноді можуть виписати невеличкий штраф. Кожного дня мій телефон дзвонить о 9:30 з нагадування прибрати все заборонене до шафи, бо ніколи не знаєш, коли до тебе прийдуть небажані гості.

Я люблю свою кімнату. На стіні колекціоную різними мовами напис: «Я тебе кохаю». Моя мета – зібрати 50. Після  досягнення мети,  планую зробити великий пост у соціальній мережі про кохання. Я люблю тебе, Каразінський! І ще…

Про наболіле

Перші два тижні в Уху були  для мене важкі. Я не мала друзів, з ким можна було поговорити. Чи не кожного дня, закриваючись у ванній кімнаті, плакала від самотності. Сумувала за батьками, сестрою, друзями. Я усвідомлювала, що цього разу я приїхала до Китаю аж на три роки і що в Україну я тепер буду приїжджати не дуже часто.  Через такий стрес навіть схудла. Отакою вже була моя адаптація в Китаї…

Життя в гуртожитку дає багато досвіду. Починаєш  розуміти людей краще. Раніше я могла з чистим серцем відкритися кожній людині, наразі  розумію, що зайвий раз промовчати про себе піде на користь. Цей гуртожиток зібрав під одним дахом людей з різною ментальністю та з різним сприйняттям. Наприклад, досить одного разу з‘явитися на публіці з якимось хлопцем, і люди автоматично вже починають пліткувати про обох. Наразі мій найближче коло  спілкування це вищезгаданий Аріан та дівчата із Пакистану – Маха, Маліха, Амна та Шег. Іноді вони мене навчають деяким словам на урду (їх рідна мова). Відпочиваємо разом. Як результат, я вже можу оперувати останніми політичними новинами Пакистану. Пакистанці дуже гостинні. Нещодавно приготували для мене традиційний пакистанський сніданок – парата (гарячий хліб, чимось схожий на лаваш), чай  із молоком та рис, приготований за спеціальним рецептом.

 

Жанна АДАМЕНКО,  випускниця бакалаврату відділення журналістики

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна,

магістрант Анхойського педагогічного університету в м. Уху (Китай).