Понеділок, вересня 23, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Високе звання

З. О. МАЙЗЕЛІС: «Заслужений вчитель України»

ВІД РЕДАКЦІЇ. І це в 34 роки: доцент кафедри теоретичної фізики імені академіка І. М. Ліфшиця фізичного факультету Захар Олександрович МАЙЗЕЛІС отримав звання «Заслужений вчитель України». Вітаємо! Декілька років спостерігаємо ми за «феноменом Майзеліса»: його підопічні, школярі та студенти Харківщини, перемагають на всіх рівнях конкурсів та олімпіад із фізики.


Із фізикою подружився ще в школі. «Я навчався у фізико-математичному класі. У мене були відмінні вчителі з математики та фізики. Вони так і захопили  навчанням, – каже він.  А ще брав участь в олімпіадах.  Закінчив наш фізичний факультет у 2006 р., а у 2009 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Неадитивні статистичні властивості одновимірних ізінгових ланцюгів з далекою взаємодією». Про успіхи підопічних каже: «якось випадково вийшло перемогти в районі, потім в Україні, а потім вже на міжнародному етапі». До речі, у Захара Олександровича частенько проскакує, що, мовляв, «вийшло так», «сталося випадково»… І здогадайся піди, що за перемогами стоїть не везіння, а наполеглива праця.
Доц. З. О. Майзеліс: «Я займаюся з дітьми давно, готую їх до олімпіад, всеукраїнських та міжнародних турнірів. Ще викладаю – в школі та університеті, приділяю час науці. Уроки, лекції та наукова робота – головні складові  життя. Саме баланс між ними і є, мабуть, секретом  успішної роботи. Високе звання Заслуженого вчителя України стало приємною несподіванкою. Просто так вийшло. Я готував дітей з 27 ліцею до олімпіад, але не викладав там. А потім пішла черга перемог моїх учнів з ліцею № 161 «Імпульс», де працюю  вчителем. Моя нагорода – завдяки успіхам своїх учнів. Знайомлюся з дітьми ще в середніх класах школи, а потім спілкування триває вже в Каразінському. Ось Віка Ковальова два роки тому була моєю ученицею. Ми з нею ефективно працювали. У 8 класі вона потрапила на всеукраїнську олімпіаду. Далі кожен рік зберігала позицію. В 11 класі ми пройшли в команду на міжнародну олімпіаду. І ось – у неї срібна медаль. Зараз дівчинка вчиться на мехматі. Оля Зайцева двічі була капітаном на шкільному турнірі, перемагала на міжнародному етапі, а зараз вона у студкоманді, а ще – стала другим керівником на шкільних турнірах. Багато дітей від’їжджають за кордон. Катя Пістунова закінчила Гарвард, а Женя Мельник зараз вчиться в Америці. У минулому році в Технічному університеті Чалмерса в Гетеборзі (Швеція) на Міжнародному студентському турнірі фізиків команда Каразінського університету здобула перемогу.  Та з вулиці людину на олімпіаду не повезеш. А до турнірів – можна готуватися практично з нуля, якщо є бажання і наміри приділяти дуже багато часу справі. Турнір – це  комплексна підготовка. Діти працюють над презентаціями, готують опонування, рецензії, доповіді, ще вміють говорити і відстоювати свої моделі рішення, відповідати на питання. Завдяки турнірам діти набувають готовий набір для заняття наукою. Учні оформляють завдання за такими ж принципами, як друкують наукові статті.
Перший рік ми як поїхали, то не надто розуміли, що на нас чекає. У нас було 17 місце з 30 команд,  цього не вистачило до бронзи, але стало гарним  результатом. У 2016 –  бронза. Здається, що 30 країн – це не дуже багато команд.   Але ж – найсильніші команди. Всі найкрайщі гравці – на турнірі. В олімпіадах більше країн, але рівень на турнірах не нижче.  2018 р. –  ми отримали срібло в Китаї! Але щастя коштувало великих зусиль. Готувалися ще краще і результат став кращим. Але те, до чого ми готувалися – виявилося вже доступним для багатьох команд. Ось так поступово витягнули собі срібло. Швейцарці підходили в Китаї і дивувалися – як це може бути, що команда з України обігнала їх, хоча вони з таким трудом отримували срібні медалі…
Приємно, що багато хто з дітей вступає до університету. З університетом – тісна співпраця. Всі наші поїздки пройшли завдяки деканові фізико-технічного факультету проф.. І. О. Гірці. Він не тільки знаходить спонсорів, а й морально підтримує хлопців. Якось Ігор Олександрович примчав проводжати дітей на вокзал. Пам'ятаю, коли їхали в Китай, відправлення було вночі, діти на валізах, а він їм привіз морозиво. Діти були так здивовані, що декан вночі прийшов на вокзал заради них, ще й потішив смачним. І знаєте, учні виступають на турнірі з іншим відчуттям, коли знають, що їх підтримує не просто своя школа, а що це потрібно в таких серйозних масштабах».
Так, його учні вступають до Каразінського, а досвід, привносять вже у студентські змагання. Секретом успіхів дітей Захар Олександрович вважає щиру їхню захопленість в навчанні. Вони з дітьми разом пишуть рішення, потім графіки будують, все на комп'ютері, одночасно не тільки фізику, а й програмування осягають. Фактором інтересу для дітей є і університет. Так, школярі проводять тут різні експерименти, адже багато приладів годі й шукати в школі. З дітьми спілкуються  на рівних: всі в одній команді і мають спільну на всіх мету.
Успіхів Вам у ваших планах, Захаре Олександровичу!
Таїсія ЄРОХІНА.